Суспільні блага і послуги

Суспільні блага і послуги – сукупність матеріальних і нематеріальних благ, які надаються населенню державою у прямій і опосередкованій формах на здебільшого еквівалентній основі (шляхом вилучення податків). До них у західній економічній літературі відносять охорону громадського порядку, законодавство, утримання громадських садів і парків, розвиток освіти, забезпечення національної безпеки, міжнародні відносини та ін. Такий перелік суспільних благ, крім національної оборони, дають, зокрема, американські вчені М. Бурда та Ч. Віплош. Загальною причиною надання таких благ державою вони називають те, що без держави ці блага взагалі не виготовлялися б або виготовлялися б у недостатній кількості. Конкретизуючи цю причину, автори стверджують, що такі блага є нерідко колективними; їх виробництво характеризується зростанням віддачі від масштабу (так, витрати на будівництво і підтримку у стані порядку приблизно однакові незалежно від того, користується ними декілька осіб чи багато людей). Особливістю суспільних благ, на їхню думку, є те, що “вони мають колективний характер і не можуть бути привласненими для індивідуального споживання, а використання однією особою приносить вигоду іншій (так званий зовнішній ефект)”. К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю до таких особливостей відносять і те, що суспільні блага є неподільні і складаються із таких великих одиниць, що вони не можуть бути продані індивідуальним покупцям. Крім того, вони зазначають, що “на ці блага не поширюється принцип виключення, тобто немає ефективних способів відсторонення індивідуумів від користування вигодами суспільних благ у разі їх появи”. Якщо вигоди від отримання товарів індивідуального споживання базуються, на їхню думку, на купівлі таких благ, то “вигоди від суспільних благ дістаються суспільству внаслідок виробництва таких благ”. До суспільних благ вони також відносять діяльність поліції, пожежну охорону, бібліотеки, музеї, профілактичне медичне обслуговування тощо, які також називають квазісуспільними (квазідержавними) товарами. Проте таке пояснення причини появи та розвитку суспільних благ, як їх класифікація, є поверховим і аморфним. Це зумовлено, по-перше, тим, що поняття “суспільний” і “державний” західні автори зазвичай ототожнюють: тому будь-яка держава, в т. ч. поліцейська, бюрократична, надає нібито суспільні блага, які за своєю сутністю можуть зовсім не відповідати суспільним потребам. По-друге, у наведеній класифікації нема розмежування на економічні, соціальні, юридичні, політичні блага, внаслідок чого вона набуває еклектичного характеру. По-третє, з’ясування причин надання державою таких благ позбавлене комплексності та політекономічної спрямованості і не враховує базисних і надбудовних функцій сучасної держави. Оскільки основним джерелом їх надання є, передусім, податки з найманих працівників, то віднести їх до суспільних можна лише за зовнішньою формою вияву. Доцільніше у такому разі називати їх квазі – (нібито, уявно) суспільними або державними послугами. Такий характер вони мають і з огляду на нерівномірний і несправедливий характер розподілу багатьох із цих благ. Наприклад, витрати держави на освіту в США у багатих кварталах чи приміських зонах у 2-3 рази вищі, ніж у населених бідняками кварталах (так звані гетто). Це стосується і чистоти вулиць, якості комунальних послуг, профілактики захворювань та ін. Якщо припустити, що жителі привілейованих зон сплачують більші податки й отримують послуги від держави відповідної якості, то це свідчить не про суспільну, а про класову природу таких благ. Водночас внаслідок мобілізації значних ресурсів у руках держави та їх витрачання на квазісуспільні товари і послуги виникає потужний синергічний ефект, який робить доцільним їх створення навіть за умов капіталізму. Крім того, якщо, наприклад, в Україні держава своєю діяльність сприяє первісному нагромадженню капіталу, а отже, служить інтересам кланово-номенклатурної еліти, і водночас посилює експлуатацію найманої праці, то послуги, які вона надає, мають, передусім, прокапіталістичну спрямованість, а тому не є суспільними благами. Суспільного змісту такі блага можуть набути у разі служіння держави інтересам тих, хто створює матеріальні і духовні блага в суспільстві. Політекономічний аналіз державних послуг передбачає також виокремлення серед них економічних, соціальних, правових, політичних, національних та ідеологічних аспектів. До економічних належить розвиток економічної інфраструктури (доріг, мостів та
ін.); до соціальних – надання послуг із освіти, охорони здоров’я, здійснення житлового будівництва, охорони довкілля та ін.; до правових – розробка нових і вдосконалення чинних юридичних законів; до політичних – утримання армії, поліції, в’язниць тощо; до ідеологічних – здійснення ідеологічного впливу держави через засоби масової інформації на широкі верстви населення згідно з ціннісними орієнтирами держави, їх класовою природою, національні послуги – це здійснення державою оборонних функцій. Водночас між деякими видами цих послуг нема чіткої градації. Так, оборонні функції у разі вчинення державою агресії проти іншої країни або проти власного народу (придушення соціальних виступів) перетворюються на політичні. Надання державою різноманітних послуг передбачає значний перерозподіл ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних) у суспільстві. У політекономічному аспекті основною причиною наростання обсягів наданих державою економічних і соціальних послуг є, по-перше, неспроможність приватної та колективної капіталістичної власності забезпечити розвиток сучасних продуктивних сил, а отже, процес переростання останніми меж названих типів власності; по-друге, неспроможність ринкової системи вирішити низку загальнонаціональних проблем (посилення диспропорційності розвитку економіки, монополістичних тенденцій, соціальної диференціації у суспільстві та ін.).


Суспільні блага і послуги - Економічний словник