СУСПІЛЬНІ ВІДНОСИНИ І ВІДНОШЕННЯ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
СУСПІЛЬНІ ВІДНОСИНИ І ВІДНОШЕННЯ – форми вияву залежностей між індивідами і групами, що скріплюють, спрямовують та обрамляють їх діяльність, об’єднання в спільноти. У суспільстві ні діяльність, ні спілкування людей неможливі без і поза їх відносинами та відношеннями поміж собою. Звідси кожний індивід і всі індивіди як члени суспільства разом є носіями С. в. і в., що не лише проймають усі сфери сусп. життя, а й виступають необхідними формами його організації. Завдяки цьому суспільство як
Поняття “сусп. зв’язок” і “сусп. відношення” в сучасній соціол. науці та соціальній філософії належним чином не досліджені. Одні вчені їх розрізняють, другі – ототожнюють, треті – в одному аспекті розрізняють, в іншому – ототожнюють. Справді, зв’язки між цими категоріями та тими явищами, що позначаються ними, настільки складні і переплетені між собою, що розібратися в них без спеціальних досліджень (а вони в нашій соціології не проводились) надто складно. Тому ця стаття наголошує лише на
За Гегелем, “усе, що існує, перебуває у відношенні, і це відношення є істиною всякого існування” (Г. Гегель. Соч., т.1, с.226). Тож дещо відноситься через свою наявність, своє буття у світі. Стоїть стовп, він відноситься хоча б у площині дії законів симетрії – асиметрії. Так і в суспільстві: якщо є в ньому якийсь реальний індивід, то він відноситься до інших індивідів, суспільства в цілому насамперед фактом своєї наявності, свого існування. Однак це абстрактне відношення як таке, саме по собі, мабуть, ще не можна назвати ні сусп. відношенням, ні сусп. зв’язком, бо бракує принаймні трьох необхідних передумов: 1) індивід не береться в соціальних якостях (статус, роль і т. д.), тобто як конкретний сусп. індивід (робітник, учитель, капіталіст і т. д.); 2) він не діє, не взаємодіє з ін. сусп. індивідами, групами, ін-тами; 3) якщо індивід не взаємодіє, то не виникають ніякі залежності: його від когось, інших – від нього.
Отже, про С. в. і в. та зв’язки можна говорити лише тоді, коли справджуються ці три умови: якщо індивід (суб’єкт) вступає в реальну, пряму чи непряму, взаємодію з ін. індивідами, групами, суспільством, у результаті чого виникають залежності між ними. Однак чи не виявляються ці залежності в одному випадку як відношення, в іншому – як зв’язки? На наш погляд, саме так і є, що ж до відносин
І зв’язків – то вони однопорядкові явища. Відмінність між ними полягає не в суті, а у функції – неоднаковій мірі виразу ними сусп. залежності.
Відношення – це така індивідуальна й безпосередня форма виразу сусп. залежності через просте буття або дії, діяльність її агентів (сторін), якою ця залежність не трансформується у суттєві зміни залежного. Таким чином, відношення – створювана самим суб’єктом форма виразу залежностей у суспільстві (у т. ч. й всезаг., універсальної залежності), за якої об’єкт (залежне) не зазнає істотних змін від впливів на нього незалежного (суб’єкта). Щоб цих змін досягти, слід проникати глибше у взаємодію, в самі залежності, сягаючи рівня сусп. відносин і зв’язків.
Відносини – це статусно-узагальнююча, надособова, опосередкована системою норм, цінностей, ін-тів форма сусп. залежностей, яка уможливлює зміну залежного лише тією мірою, що її допускають ці норми, цінності, ін-ти, зрештою сам статус суб’єкта. Відносини виникають з появою (утвердженням) того чи іншого статусу індивіда, групи в системі даної залежності, вони породжуються статусом через приписи обов’язків, дій, поведінки суб’єктові, котрий обіймає цей статус.
Сусп. зв’язок – форма, спосіб виразу, трансформації залежності, через який залежне може бути істотно змінене незалежним (напр., зі зміною продуктивних сил змінюється характер виробничих відносин). Отже, він безпосередньо трансформує через себе на об’єкт (залежне) насамперед генетично-причинні впливи незалежного (напр., родові зв’язки), якими детермінується залежне. Відтак сусп. зв’язок зумовлюється об’єктивним станом речей, взаємодією процесів і явищ, він є більш жорсткою формою виразу залежності, аніж С. в. і в. Через ці останні реалізуються більш “м’які” детерміністські впливи, тому С. в. і в. можуть виконувати функцію тільки регулювання, оформлення (обрамлювання), спрямування діяльності людей, а відтак розвитку соціальних процесів і явищ. Є й інші відмінності між С. в. і в. і сусп. зв’язками. У перші з них може бути вмонтовано суб’єктивний компонент (ставлення), мета, очікування і т. д. що перетворює їх на суб’єктивне відношення, у другі – ні. Нарешті, саме сусп. зв’язки є тим осердям, котре обростає клубком С. в. і в. Є в цьому “клубкові” (сукупності) усвідомлені й неусвідомлені відносини (не проходять “через” голову, свідомість суб’єкта) і є усвідомлені (усвідомлювані) відношення – ставлення (або відношення до відношення).
Факт усвідомлення відносин людьми вносить у самі ці відносини суттєві зміни. Зокрема, в їхній внутрішній структурі з’являється особливий суб’єктивний компонент – ставлення, що перетворює їх на суб’єктивні відношення і водночас забезпечує якісну відмінність цих відносин – відношень від усіх інших, де б вони не виникали в живій чи неживій природі. Свого часу на цю відмінність вказували К. Маркс і Ф. Енгельс, коли писали в “Німецькій ідеології” про те, що “тварина не “відноситься” ні до чого і взагалі не “відноситься”; для тварини її відношення до інших не існує як відношення”(Твори, вид. 2-ге, т. З, с.29). Вона перебуває не у відношеннях, а зв’язках як більш жорстких залежностях. Що яс до сусп. зв’язків, то вони теж мають об’єктивний характер, у їхній структурі суб’єктивний компонент (ставлення) не монтується, хоча вони й можуть бути пізнані та використані.
Отже, маємо два типи людських С. в. і в. – усвідомлювані і неусвідомлювані. Перші є вельми складним утворенням, бо містять у собі суб’єктивний, особистісний компонент – ставлення, тобто вони є відносинами – ставленнями, або відношеннями. Неусвідомлювані (об’єктивні) С. в. і в. дещо схожі на сусп. зв’язки саме відсутністю в них суб’єктивного компонента. Схожі, але не більше, бо різняться від них своїми функціями.
Кожне із С. в. і в., як і відношення взагалі, має дві сторони, передбачає того, хто відноситься, і того, до кого відносяться. Проте оскільки воно існує не між речами, а між сусп. суб’єктами, то виступає як їх взаємовідношення. У зв’язку з цим виникнення, функціонування і розвиток будь-якого із С. в. і в. , а також згортання, зникнення його передбачають низку умов: причину (необхідність, потреба, інтерес) або привід, завдяки яким воно виникає; засіб (напр., річ, знак, дія та ін.), з допомогою якого реалізується, проводиться, розгортається; суб’єкта-носія, через діяльність якого відношення конституюється та інституюється; об’єкта, на якого спрямовується і на якому реалізується.
Виділяють такі найістотніші характеристики С. в. і в.: їх органічна єдність з людською діяльністю, предметна опосередкованість, зумовленість взаємодією людей, суб’єктивність (для усвідомлених), змістовність (немає “пустих” відносин), здатність до матеріалізації (уречевлення, інституціалізації). Діяльність – необхідна умова виникнення, розгортання, розвитку та змін С. в. і в., і разом з тим вона не може бути реалізована поза ними. Як і діяльність, С. в. і в. також опредметнюються: в тілесній (біосоціальній), інституціальній (організації, установи і т. д.), знаковій (мова, малюнки та ін.) і речових формах предметності. Самі ж по собі С. в. і в. є латентною реальністю, що завдяки матеріалізації дістає своє виявлення, а тому може бути зафіксована, Зафіксовані С. в. і в. постають як екон,, соціальні, політ., моральні та інші факти.
Залежно від того, з якої причини чи приводу виникають ті чи інші С. в. і в., як взаємодіють між собою їхні суб’єкти і об’єкти, в якій сфері сусп. життя вони локалізуються та інституціалізуються, який конкретний зміст мають, визначаються їх тип і якісна специфіка. Головним чином ці ж критерії правлять за основу диференціювання та класифікації С. в. і в. Напр., за критерієм участі свідомості у формуванні відносин та за походженням всю систему С. в. і в. поділяють на дві групи – матеріальні та ідеол. Перші виникають без і поза свідомістю людей, вони є первинними, визначальними для ідеол. відносин, які формуються за умови їх усвідомлення, а тому є вторинними.
Матеріальні С. в і в. – це відносини та відношення людей з приводу відтворення свого (в-во, розподіл, споживання) і чужого (дітонародження) життя, Вони утворюють основу решти С. в, і в. У структурі матеріальних відносин визначальними є відносини між людьми у процесі праці, розподілу і споживання (відносини власності, обміну, розподілу і споживання, технол. та організаційні відношення та ін.), які утворюють екон. структуру, екон. базис суспільства. Ідеол. С. в. і в. – це заг. назва цілої групи відносин і відношень, яка складається з політ,, правових, моральних, естетичних, реліг., худ. та ін. Втілюючись у “матерію” різних організацій, установ, ін-тів (держава, суд, церква, міністерства, громадські, політ, організації і т. д.), вони разом із сусп. ідеями, ідеалами, настроями (тобто ідеологією і масовою психологією) утворюють надбудову суспільства, тому їх наз. надбудовними відносинами. За критерієм змісту, предмета, сфери реалізації С. в. і в. поділяються на екон., політ., духовні, соціальні, моральні та ін.
Соціологія вивчає передовсім соціальні відносини і зв’язки, усі ж інші типи С. в. і в. її цікавлять тією мірою, якою вони містять у собі соціальні відносини або опосередковуються ними, При цьому враховується їх статист, характер, масовість вияву.
