Суть, функції, етапи і принципи перевиховання – Суть процесу виховання
ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
Основи педагогіки
3. Теорія і методика виховного процесу
3.1. Суть процесу виховання
3.1.3 Суть, функції, етапи і принципи перевиховання
Перевиховання і виправлення особистості спрямовані на подолання її негативних рис.
Перевиховання – виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом негативних умов виховання.
Як правило, перевиховання здійснюють завдяки переконанню дією. З цією метою залучають вихованця до значущої для нього і корисної загалом
Виправлення – складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи над усуненням відхилень у власній свідомості та поведінці.
Виправлення є своєрідним результатом процесу перевиховання. Воно може збігатися або не збігатися з перевихованням у часі. Але ніколи не настає раніше перевиховання. Якщо ж вихованець протидіє процесу перевиховання, не піддається виховному впливу, не змінюється на краще, то не відбувається і виправлення.
Групи
Процес перевиховання спрямований на подолання негативних рис особистості таких категорій неповнолітніх:
– важковиховувані діти – їм властиве байдуже ставлення до навчання, періодичні порушення дисципліни, грубість, нечесність;
– педагогічно занедбані підлітки – негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності, систематично порушують дисципліну й норми моралі;- підлітки – правопорушники – неповнолітні, які перебувають на обліку в Службі у справах неповнолітніх або у спеціальних навчальних закладах;
– неповнолітні злочинці – педагогічно занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушивши правові норми, й за рішенням суду направлені до виховних колоній на виправлення.
Поява цих категорій неповнолітніх пов’язана з недоліками та помилками виховання, аморальними явищами середовища, згубним впливом порнографії тощо.
Якщо злочин скоїла особа, яка досягла 18-річного віку, за рішенням суду її можуть направити до виправно-трудової колонії.
Індивідуальні особливості таких вихованців полягають у специфічній спрямованості їхніх потреб, інтересів, ідеалів, світогляду та інших якостей. Від того, наскільки точно виявлено цю спрямованість, залежать зміст, методика, функції виховного впливу та наслідки перевиховання.
Функції перевиховання. Процес перевиховання пов’язаний із реалізацією функцій відновлення, компенсування, стимулювання і виправлення.
Функція відновлення. Передбачає створення таких умов, у яких індивід зміг би знову виявити себе гармонійною особистістю, тобто відновити позитивні якості, якими він володів до часу, коли в його поведінці стали переважати девіантні риси. Такого індивіда називають ще педагогічно занедбаним.
Функція компенсування. Вимагає створення таких умов у процесі перевиховання, за яких індивід зміг би перевершити свої недоліки у певній діяльності успіхами в інших сферах, щоб утвердитися в очах ровесників, товаришів.
Функція стимулювання. Реалізація її пов’язана зі спрямуванням зусиль на активізацію дій індивіда в тій галузі, де він зміг би найповніше виявити свої позитивні якості.
Функція виправлення. Суть її виявляється у допомозі вихованцю звільнитися від негативних рис.
Розуміння суті функцій перевиховання дає змогу кваліфікованіше будувати цей процес і домагатися позитивних результатів.
Етапи перевиховання. Процес перевиховання є складним, багатоетапним. Кожен етап, маючи певні універсальні особливості, по-своєму реалізується у різних середовищах і настає тільки після завершення попереднього, що теж залежить від конкретної ситуації. Таких етапів педагогіка виділяє чотири: підготовчий, початковий, перелом ний, завершальний.
Підготовчий етап. Головне завдання в цей період – детально вивчати й аналізувати позитивні й негативні риси індивіда, умови, які спричинили їх виникнення, визначити шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних рис, конкретні завдання та зміст процесу перевиховання. На основі цих відомостей складають програму перевиховання. Водночас вихованець має переживати сам факт свого незвичного становища в колективі. Завдяки самоаналізу і самооцінці поведінки в нього з’являється бажання змінитися на краще, але він ще чітко не уявляє, як це зробити. Відбувається боротьба мотивів поведінки: бажання виправитися гальмується попередньою системою мотивації. Згодом позитивні мотиви перемагають. Своєчасне заохочення навіть незначної перемоги над собою допомагає подолати внутрішні конфлікти, зміцнити позитивну мотивацію поведінки.
Початковий етап. Починається реалізація наміченої програми перевиховання. Завдяки виконанню запланованих заходів відбувається подолання помилкових поглядів і переконань, зміцнюються й формуються позитивні риси характеру, навички, звички, зникають девіантні. На цьому етапі вихованець не виявляє особливої активності, тому процес його виправлення спочатку відбувається повільно: він із недовірою ставиться до педагога та його виховних впливів. Тому виховну роботу насамперед слід спрямовувати на подолання психологічного бар’єра, перебудову самосвідомості й самооцінки, щоб сформувати у вихованця готовність до виправлення. Згодом унаслідок виховного впливу вихованець починає усвідомлювати потребу змінитися на краще. У цей період динамічний стереотип попередньої поведінки конфліктує з вимогами учнівського, студентського, виробничого колективу, а невиправдане використання покарань може суттєво ускладнити досягнення мети перевиховання.
Переломний етап. Особливістю його є те, що вихованець добровільно виконує свої зобов’язання, виявляє самостійність і активність. У цей час важливо не лише формувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, переорієнтовувати помилкові, а й нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня, залучаючи індивіда до виконання різних доручень, до участі в житті колективу, стосунки в якому базуються на взаємній вимогливості й допомозі. У цей період вихованець уже усвідомлює, що він на правильному шляху, і діє відповідно до нових переконань, отримуючи моральне задоволення від перемоги над собою. У нього з’являється бажання діяти так само й надалі.
Завершальний етап. Пов’язаний він зі створенням умов для залучення вихованця до активної участі в усіх видах діяльності, нагромадженням позитивного досвіду поведінки, розширенням сфери самовиховання.
Перехід до конкретного етапу перевиховання у різних вихованців залежить від рівня їх педагогічної занедбаності, ставлення до процесу перевиховання, ефективності навчально-виховної роботи в закладі освіти. Майстерність педагога полягає в тому, щоб своєчасно помітити зрушення в розвитку вихованця, скоригувати програму роботи з ним, намітити нові завдання й вимоги, уникнути “тупцювання на місці”.
На кожному етапі перевиховання слід дотримуватися відповідних принципів, які визначають основні вимоги до змісту, форм і методів виховної роботи з певною категорією осіб і забезпечують її ефективність.
Принципи перевиховання. До принципів перевиховання належать:
– Поєднання переконання з примусом. Передбачає вміле поєднання методів переконання і примусу в перевихованні: що вищий рівень свідомості, то більшою є необхідність у використанні методів переконання, і навпаки.
– Гуманне ставлення до важковиховуваних. Людина не зможе позбутися грубості, агресивності, якщо не відчує гуманного ставлення до себе дорослих і однолітків.
– Об’єктивне ставлення до важковиховуваного у процесі перевиховання. Передбачає виявлення не лише негативних, а й позитивних рис, на які спираються у процесі перевиховання.
– Однакове ставлення до різних категорій вихованців. Важковиховуваному не слід дорікати, що він гірший за всіх, бо це озлоблює і викликає бажання стати ще гіршим, щоб справдилися прогнози педагогів.
– Необхідність здійснення педагогічного впливу на важковиховуваного в неефектному стані. Виключає вплив на такого вихованця відразу після скоєння негідного вчинку, тому що через його ефектний стан педагог не може виявити об’єктивність, а вихованець – зрозуміти справедливість педагогічного впливу. А. Макаренко пропонував у таких випадках “відстрочену” бесіду, яка дає змогу вихованцю “охолонути”, а педагогові – підготуватися до розмови.
– Випереджувальне формування позитивних якостей. Подолання недоліків передбачає не зосередження уваги на негативних рисах особистості, а формування нових позитивних рис.
– Провідна роль наставника у перевихованні. Оскільки більшість важковиховуваних має значний досвід спілкування з аморальними особами, особливий вплив на них справляють контакти з людьми, які прагнуть дотримуватися норм моралі.
Перевиховання здійснюється в загальному процесі навчально-виховної роботи закладу освіти. Педагог має використати при цьому всі можливі важелі впливу: залучити колектив, батьків, громадськість. Можна використовувати і загально-педагогічні методи виховання, враховуючи специфіку таких дітей, їхнє ставлення до виховних впливів і до власного виправлення.
При цьому слід зважати на такі чинники:
– переорієнтація помилкових поглядів і переконань вихованця залежить від рівня розвитку свідомості: якщо людина не може зрозуміти сутності суджень педагога, її важко переконати;
– знання, педагогом помилкових поглядів і переконань вихованця дає змогу добре аргументувати свої докази;
– переконуючи вихованця, треба домагатися, щоб він не лише зрозумів педагога, а й погодився з ним;
– швидкість зміни помилкових поглядів і переконань визначається їх стійкістю, тому життя і діяльність вихованця слід організувати так, щоб помилкова орієнтація не зміцнювалась, а зникала;
– пропонуючи вихованцю нову програму життя і діяльності, слід розкрити і шляхи її реалізації, стимулювати і зміцнювати інтерес до неї;
– у процесі переконування важливо впливати не тільки на розум вихованця, а й на його емоційну сферу;
– переконуючи вихованця, треба враховувати його настрій, настрій колективу, не пропускати тих психологічних моментів, коли він відвертий, схильний сприймати настанови педагога;
– успіх переконування залежить від упевненості педагога у власній правоті, від віри в корисність своєї праці, витримки, такту, вміння слухати аргументи, аналізувати їх, знаходити правильні рішення.
Процеси і результати виховання, самовиховання і перевиховання тісно пов’язані між собою і часто переплітаються.
Результати процесу виховання
Результати виховної роботи визначаються вихованістю кожного індивіда зокрема і колективу загалом. Вихованість – показник ефективності та якості навчально-виховного процесу.
Рівні вихованості. Залежно від рівня вихованості учнів (студентів) педагогу доцільно їх умовно поділити на кілька груп.
Дуже низький рівень вихованості характеризується негативним досвідом поведінки вихованців, яка з труднощами виправляється в результаті педагогічного впливу. Самоорганізації і саморегуляції немає.
Низький рівень вихованості – слабко виявляється позитивний, ще нестійкий досвід поведінки, трапляються зриви. Поведінку здебільшого регулюють вимоги старших (керівництва) та інші зовнішні стимули. Самоорганізація і саморегуляція інтуїтивні.
Середньому рівню вихованості властива стійка позитивна поведінка, наявність регуляції й саморегуляції, організації й самоорганізації. Активної позиції щодо діяльності і поведінки однокласників (одногрупників) ще немає.
Свідченням високого рівня вихованості є наявний стійкий позитивний досвід поведінки, активна позиція, саморегуляція, прагнення організовувати та регулювати діяльність, поведінку інших людей.
Критерії вихованості. Рівень вихованості можна оцінити за ставленням школяра (студента) до навколишньої дійсності. У ставленні до суспільства зважають на гуманність, патріотизм, громадську активність, дисципліну, працьовитість, відповідальність, солідарність, відданість своїй справі. Звертають увагу і на те, чи поважає він гідність інших людей, чи виявляє піклування, толерантність. Обов’язково слід зважати на рівень особистої гідності, самокритичності, самоконтролю, ініціативності, оптимізму. Вихованість передбачає повагу до культурних цінностей, здатність розуміти прекрасне. Не менше значення має й повага до всіх форм життя, готовність примножувати і раціонально використовувати багатства природи.
Опис рівня вихованості не передбачає вичерпного переліку його критеріїв, оскільки кожна особистість багатогранна і для її завершеної характеристики потрібно використати десятки або й сотні ознак.
Для визначення показників та рівнів вихованості школярів (студентів) послуговуються педагогічним спостереженням, бесідою, анкетуванням, вивченням продуктів діяльності вихованців та ін.
Знання рівня вихованості учнівського (студентського) колективу загалом і кожного вихованця зокрема дає змогу конкретизувати виховну роботу: чіткіше її планувати, враховуючи показники розвитку учня (студента); надавати допомогу кожному у складанні програми самовиховання; коригувати виховні впливи відповідно до поставленої мети.
