Схильність до споживання – залежність поточних споживацьких витрат від доходу. Розрізняють середню і граничну С. до с. Середня С. до с. визначається часткою сукупного доходу, яка залишається після сплати податків і використовується на споживання, вона дорівнює С/Д де С – сукупні витрати споживання; Д – сукупний дохід після сплати податків за відповідний період. Оскільки частка сукупного доходу, не використана на споживання, є заощадженнями, середня С. до с. завжди визначає середню схильність до заощаджень, отже, є часткою сукупного доходу
після сплати податків, що не витрачається на поточне споживання. Середня С. до с. визначається за формулою 1 – С/Д або Зз/Д, це 3 – сукупні заощадження. Середня С. до с., що склалася в суспільстві, не гарантує, що населення витрачатиме на споживання таку саму частку сукупного доходу за його зміни (збільшення, зменшення). Для визначення впливу зміни доходу на обсяги споживання розраховують граничну С. до с. як відношення зміни споживчих витрат до зміни обсягу доходу, яка спричинила зміну споживчих витрат: Сз/Дз, де С – зміна витрат на споживання; Дз – зміна доходу. Відповідно частка будь-якої зміни доходу, що заощаджується,
є граничною схильністю до заощаджень: 1 – С /Д, або Зз/Дз, де Зз – зміна величини заощаджень. Коефіцієнти С. до с. та схильності до заощадження широко використовують у сучасній макроекономічній теорії. Істотного значення надавали їм Дж.-М. Кейнс, який запропонував найповнішу інтерпретацію пропорцій використання сукупного (національного) доходу, та представники Стокгольмської економічної школи (К. Віксель, Е. Ліндаль, Г. Мюрдаль, Б. Улін та ін.) для обгрунтування необхідності, а також форм і методів здійснення державою антициклічної політики. Зокрема, Кейнс, аналізуючи найглибшу світову кризу 1929- 1933, дійшов висновку, що, по-перше, головний постулат класичної економічної школи про високу мобільність ринкової економіки, її здатність автоматично відновлювати тимчасово порушену рівновагу, за якої досягається повне завантаження виробничих потужностей і відсутнє безробіття, є хибним. Економіка, принаймні, промислово розвинених країн, не схильна до саморегулювання, а капіталізм не є системою нескінченного процвітання. По-друге, циклічні коливання не слід пов’язувати лише з позаекономічними факторами (війнами, посухами, повенями тощо), як це робили представники класичної школи. Нормальний перебіг господарського життя в суспільстві порушується передусім через недостатній сукупний попит, який періодично виникає, що за не еластичності цін і тенденції заробітної плати до зниження (останнє, за Кейнсом, є феноменом монополізації виробництва і зміцнення профспілкового руху) означає, що економічний спад та безробіття можуть посилюватися в часі й бути не визначено тривалими. По-третє, з метою запобігання значним втратам унаслідок криз і створення сприятливих умов для економічного розвитку необхідним є активне державне регулювання суспільного попиту (див. Кєйнсіанство). Досліджуючи особливості формування елементів сукупних витрат, Кейнс дійшов висновку, що під впливом низки не цінових факторів сукупні витрати можуть змінюватися й спричиняти коливання макроекономічної кон’юнктури, а недостатній сукупний попит (який породжує економічні спади) в період млявої кон’юнктури є наслідком: 1) низької С. до с.; 2) зниження обсягів інвестиційних витрат через відсутність незалежних стимулів у цій фазі економічного циклу. С. до с. (як і до інвестицій і заощаджень, що є джерелом інвестицій), за Кейнсом, безпосередньо визначається розміром поточних доходів і в короткотерміновому періоді є малорухомою (в кейнсіанських таблицях С. до с. в короткотерміновому періоді є незмінною). Зі зростанням доходів С. до с. зменшується. “Люди, – зазначав Кейнс, – схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не так, як зростає дохід”. Цей “основний психологічний закон”, на думку Кейнса, діє в сучасному суспільстві за умови, що дохід перевищує рівень, необхідний для задоволення елементарних потреб людини в їжі, одязі, житлі та ін. Тобто існує певний межовий дохід, який повністю використовується на поточне споживання. Наступне поступальне зростання доходу зумовлює появу і поступове збільшення абсолютних і відносних розмірів заощаджень. Обмеження споживання і зростання заощаджень із зростанням доходів Кейнс пояснював психологічною природою людини, точніше, такими її’ рисами, як обережність, передбачливість, прагнення кращого, незалежність, підприємливість, ощадли
вість та ін. Висновок про незмінність граничної С. до с. в короткотерміновому періоді дав змогу Кейнсові обчислити ефект мультиплікатора (див. Мультиплікатор) й, отже, визначити, вплив певного пакета урядових заходів на сукупний попит. З огляду на це антициклічна політика, на необхідності якої наголошували і його прихильники, набула чіткої кількісної визначеності, що робило її ефективним важелем стабілізації виробництва і зайнятості в руках держави, відкривало значні можливості для державного регулювання ринкової економіки. Одним із обмежувальних факторів такого регулювання є проблема кількісної визначеності державної економічної політики. Розрахувати необхідний ступінь державного втручання в економіку для підтримання макроекономічної рівноваги неможливо без достовірного мультиплікатора, що, своєю чергою, потребує достовірних даних про граничну С. до с. Поглиблений експертний аналіз статистичних даних за тривалий період, проведений західними аналітиками, не підтвердив сформульованого Кейнсом основного психологічного закону, що спричинило полеміку між провідними економістами світу з приводу достовірної динаміки функції споживання і заощадження у коротко – і довготерміновому періодах, яка триває дотепер.
