ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА

Соціологія короткий енциклопедичний словник

ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА – упорядкована сукупність процедур та операцій, за допомогою яких реалізується певний соціальний проект або конкретна цілераціональна ідея перетворення (реорганізації, модернізації або вдосконалення) соціальної реальності. Сам термін Т. с. увійшов до наук, апарату соціології в 70-х pp. XX ст. і певною мірою відбиває процес стандартизації (“машинізації”) майже всіх сфер сусп. життя під впливом наук.-техн. прогресу, тотальної індустріалізації й інформатизації суспільства

В сучасній науці, в т. ч. і в соціології, існує чимало т. з. на сутність Т. с.: одні вважають її цілеспрямованою діяльністю, в результаті якої реалізується поставлена мета і змінюється об’єкт діяльності (Н. Стефанов); другі – засобом перекладу абстрактної мови науки на конкретну мову досягнення цілей (В. Г. Афанасьєв); треті – сукупністю знань про способи й засоби організації соціальних процесів (О. А Зайцев); четверті – способом реалізації конкретного складного процесу шляхом розчленування його на систему послідовних взаємопов’язаних процедур і операцій, які виконуються одночасно (М. Марков), або способом
вирішення практ. завдань, що виступає як система пізнавальних процедур і практ. дій, спрямованих на зміну соціальних об’єктів відповідно до заданих цілей (В. М. Макаревич, І. М. Слєпенков). Остання т. з. переважає і вважається найбільш сприйнятною.

Структура Т. с. характеризується наявністю зваженої мети, певного заданого алгоритму, стандарту діяльності, послідовності операцій, змісту та логіки рішення поставленого завдання. Конкретні ознаки технологізації соціального процесу такі: розчленування його на етапи, фази, операції; однозначність виконання процедур і операцій. Побудова (створення) Т. с. має декілька етапів – теорет. (концептуальний), коли мета, структура об’єкта і взаємодія його складових елементів набувають конкретної їх інтерпретації; методичний, коли йдеться про визначення методів, способів та засобів трансформації концептуальних положень у знання практ. дій щодо їх реалізації, адекватних меті й структурі об’єкта технологізації; процедурний, коли на підставі попередніх етапів створюється організація практ. діяльності по “приведенню в рух” всього технол, ланцюжка.

Т. с. мають широкий спектр свого застосування, але здебільшого вони використовуються на різних рівнях і в різних сферах управлінської діяльності (соціального управління) – у господарюванні, держ. політиці, соціальній сфері, діяльності різноманітних ін-тів, збереженні довкілля. Найчастіше зустрічаються і застосовуються технології пошуку стратегії управління, соціального моделювання і прогнозування; шф., упроваджувальні, навч., інноваційні технології, технологізації минулого досвіду. Найбільшу роль за сучасних умов набувають технології пошуку стратегії управління на глобальному, держ. й регіональному рівнях. Досвід роботи Римського клубу, інституцій ЮНЕСКО, Міжнар. академії інформації у вирішенні проблем бідності, збереження довкілля, демілітаризації суспільства, “інф. революції” в галузі освіти й виховання засвідчив немало прикладів ефективної технологізації соціальних процесів. Зразком тут може бути технологізована модель скорочення витрат на військ, цілі, відповідного збільшення в-ва й споживання на душу населення в усіх країнах світу, запропонована в сер. 80-х рр. відомими вченими – економістами В. Леонтьєвим і Ф. Дагіним.

Т. с. є відповідальним моментом соціоінженерної діяльності (див.: Інженерія соціальна), бо саме завдяки ним вирішується найбільш складна проблема “поєднання теорії з практикою” – проблема трансформації наук, соціальних знань у підготовці до реалізації моделі. Як світовий, так і вітчизняний досвід свідчить, однак, що досить часто соціоінженерні розробки йдуть у хибному напрямі створення квазітехнологій під тиском бюрократичних вимог і стереотипів, коли головна увага розробників зосереджується на легковажному створенні нових інституцій (організацій, комітетів, комісій і підкомісій, підрозділів тощо), діяльність яких не відповідає ні їх можливостям, ні реальним потребам життя. Т. с. може бути дієвою й ефективною за умов, коли її цілезаданість адекватно відбиває можливості трансформації одного соціального стану в інший; її способи, складові елементи й фази узгоджуються не лише з властивостями об’єкта, що перетворюється, а й з умовами запрограмованих (запланованих) змін; є в наявності інструментально-техн. (організаційно-управлінські, інституціальні) засоби, завдяки яким можна послідовно вишукувати всю технол. лінію від першої до останньої фази процесу перетворення. Лише здійснення зазначених вимог Т. с. може дати очікувані наслідки.

Варто відрізняти Т. с. від соціального механізму будь-яких процесів (див.: Механізм соціальний). Останній означає наявність певного субстрату (носія) процесу чи діяльності, завдяки властивостям і активності якого вони відбуваються цілеспрямованим або спонтанним, непередбаченим чином, тоді як Т. с. означає розгорнуту за фазами процедуру перетворення і завжди виступає як цілезаданий процес.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА - Довідник з соціології