Творення фразем на базі народних оповідань
Розділ 8
СТРУКТУРНО-ЕКСТРАЛІНГВІСТИЧНА ПІДОСНОВА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ
§ 20. Творення фразем на базі народних оповідань
Оскільки тип фразеотворення на базі народних оповідань не можна інтерпретувати за допомогою тих чи інших мовних явищ або за допомогою відомих логіко – семіотичних (логіко – синтаксичних) закономірностей, його називають екстралінгвістичним, оскільки “його витоки завжди перебувають за межами самої мови й тих процесів, які в ній відбуваються” . Деталізуючи дериваційну базу подібного фразеотворення, М. Демський
Один
Але й метафоричні фразеологічні відповідники збагачуються конотаціями всього дискурсу – відповідних текстів малих жанрів.
Мабуть, найбільше фразем утворилося з анекдотів, цікавих бувальщин, що їх І. Франко назвав “народною белетристикою”. З пієтетом ставився до них також іспанський лексикограф X. Касарес: “Забуті перекази, викорінюванні забобони, обряди, звичаї, народні ігри, занедбані ремесла, суперництво між сусідніми селами, незначні події, пам’ятні в житті лише одного села чи однієї родини… вся психологія, усе приватне й громадське життя, уся нефіксована історія наших предків залишали слід у цих еліптичних формулах, які були відшліфовані й залишені в спадщину нащадкам” . Пам’ятним, наприклад, лише для жителів містечка Красноріченського Кремінського р-ну Луганської обл. став вислів Клепачева свита. Значення його – “даремна справа” (” – Якщо в цьому місяці майстер не дасть роботи, то піду до директора. – Та це ж Клепачева свита. Вони ж з директором приятелі”) – пов’язане з місцевим фактом, коли бідний чоловік Клепач, не домігшись правди в державних установах, змушений був зі злості й відчаю бити свою свиту.
Чи не найбільше “фразеопродуктивних” жанрів малої форми пов’язано, мабуть, з поведінкою цигана. Принаймні О. Потебня вважав їх “численними” й називав “оповіданнями” і “байками”. Природно, що вони зустрічаються в багатьох варіантах, а це є ознакою фольклорного джерела. Ось у яких різновидах фіксує автор “Українських приказок” стійку жартівливу фразу пішли наші вгору.
…по два на вірьовку. – “Цигане, он твого батька повісили!”
– “О! пішли наші вгору!”…догори, по два на шибеницю; по три на шнурок; по три на вірьовку; з тюрми на шибеницю; по два на мотузку; усподі утинають, а вгорі латають; в долині ріжуть, а вгорі латаються; вгору, аж вірьовки тріщать… .
На багато з них накинута когнітивна “сітка” “тепло / циган / прихисток”, результатом чого стали жартівливі фразеологічні відшарування (зафіксовані й незафіксовані): тепло, як циганові під вьятиринкою з поясненням фольклориста: “Либонь, якийсь навісний циган заховався од холоду під в’ятирину, и виткне оце палець крізь вічко надвір: “ух”, каже, “як там холодно!” ; Нагрівся як циган під ятером “замерз”, Загрівся як циган у в’ятері, затишно як циганові за драбиною. Одному з авторів посібника довелося на Сумщині почути такий дотепний анекдот: “Поїхав циган у поле орати. Раптом піднявся сильний холодний вітер. Поставив циган сторч борону, намагаючись захиститися од вітру. “Що воно так дме?” – Оглядівся. – “А, ось зубок випав!” Такі гумористичні контексти прояснюють внутрішню форму уживаних і на Луганщині компаративем Сховався як циган за бороною, бути як циган за бороною, “Мені так тепло, Як циганові за бороною!” .
Вислів Ори, мели, їж постав як відшарування анекдоту про цигана (О. Потебня вважав його спільним для сербських і українських оповідань), який розказував хліборобові, скільки йому, бідолашному, роботи. “Мені”, каже, “дути!., кувати., ухналі робити!., на базар носити, хліб купувати, дітей годувати!.. А тобі що?., ори-мели-їж!” Часом сими словами жартують, як хто дорікає, що, мов, тобі так, а мені он як!” . В авторському мовленні спостерігаються випадки різних інтерпретацій змісту і форми усталеного вислову, що свідчить про його питомий характер у фразеологічному фонді: ” – Як живеться, Дмитре? – Як? Наше діло, казав циган, просте: Ори, мели, їж”; ” – Та наше діло, як той казав, просте: ори, жни, мели, їж, – усе товчемось біля землі…” (М. Стельмах); ” – Двоє б’ються – третій не втручайся! – каже. – Без тебе обійдеться! Ти – Ори, мели, їж!” (А. Головко).
Широковживана фразема (крутити, вертіти) Як циган сонцем, зафіксована в багатьох фразеографічних працях, так пояснюється в збірнику М. Номиса: “Циган пішов на заклад, що буде косити до захід сонця; але, притомившись добре, і почав його благати й репетувати, щоб мерщій заходило” .
Народне оповідання про коваля – цигана дало багато похідних зі значенням “досягти мізерних результатів при великих затратах”: Звести на пшик; кувати, гріти та й на пшик звести; перевівся (перейшли) на циганський (ковальський) пшик, ” Ох, старі голови та розумні; та й Зроблять з лемеша швайку” (Т. Шевченко); “В голову лізли самі дурниці. – Іти на Косів – в тім був і початок, і середина, і кінець. А як що, чи буде з того хосен, чи Зійде все на пшик або ще на що гірше – до того мисль не доходила” (Г. Хоткевич); “Ти не хихикай, розуме недоспілий, бо покладу на санки і в повіт завезу! – Великий крик за малий пшик! – ображено заметались вузькі присмоктані уста” (М. Стельмах). Екстралінгвістичною підосновою для цих ФО було народне оповідання про невдаху-коваля (нерідко цигана, адже ковалями найчастіше були цигани), який замість лемеша брався послідовно викувати чересло, сокиру, долото (іноді серп), швайку, шило. А коли й цього не зумів, тоді, розжаривши шматок металу, швидко всунув його у воду й видобув “пшик”. Узус знає багато інтерпретацій наведеної вихідної прототипічної структури. І. Франко записав галицьке із шини пшик “із великої річи дрібниця”, прокоментувавши словами “натяк на оповідання про невченого коваля” . А ось один із варіантів, записаний етнографом В. Івановим на Слобожанщині ще в кінці XIX ст.:
“А то як коваль з пуда заліза зробив пшик. Один хлібороб каже ковалю: “Вийде з пуда заліза леміш? ” – “Вийде та ще й добрий “. – “Ну, на залізо, роби”. От він робив, робив. – “Ні, каже, не вийде леміш, а вийде чересло”. – “Ну, роби чересло”. Робив, робив. – “Ні, каже, не вийде чересло, а вийде сокира “. – “Ну, роби сокиру “. Робив, робив. – “Ні, каже, не буде сокира, а буде долото “. – “Ну, роби долото “. Робив, робив. – “Ні, каже, не буде долото, а буде шквайка (швайка)”. – “Роби шквайку”. Робив, робив. – “Ні, не вийде шквайка, буде шило”. – “Тороби й шило”. Заплескав, устромив у воду загартувати – воно й зашипіло. Мужик: “Еге! Бач, каже, що воно вийшло – пшик!” .
У виразі Помаленьку, бо спинку зломиш! (або ще: А не сідай, а не сідай!., Бо спинку зломиш!) сконденсований зміст народного оповідання про циганську сім’ю. “То циганчата хвалились, – переповідає укладач “Українських приказок”, – як вони їздитимуть верхи на теляті, що колись буде; а старий циган почув та й почав їх чухрать, так приговорюючи” .
У багатьох варіантах у різних ареалах інтерпретується народне оповідання про “стрижене” й “голене”:
“У жінки з чоловіком спорка вкоїлась; він каже Голено, вона – стрижено; вже він її і бив, і чого не робив, – хоч що хоч! Ну, каже, коли так, – і повів її топить; так і тут тієї ж! А як уже вершки сплили, що не можна більш казать, – висунула руку з води й двома пальцями, мов ножицями: стрижено, мов…” .
Ось деякі варіанти фразеологізованого конденсату, що засвідчують продуктивність моделі в багатьох етнокультурах. “Стрижене!” – “Голене!” (на Звенигородщині й Чернігівщині); “Ти йому Стрижено, а воно тобі Голено” (у Прилуках і на Лубешцині). “Стрижено!” – “Голеної” – “Але ж стрижено!” – “Ні, таки голеної” (Брацлавщина). “Таки бо Стрижено!” – “Таки бо Голено!” – Це вже Проскурів. На Переяславщині М. Номис записав діалог нібито згоди: “А голено?” – “Голено!” -“А стрижено?” – “Стрижено!” Зате на Слободах (Південна Україна) – знову незгода й навіть дещо інше лексичне наповнення: “Кошено!” – “Стрижено!” Почуємо також “Острижене!”, “Смалено!”; “Стрижене, а не смажене!” ; Ти йому стрижене, він тобі смалене “про впертого” (м. Брянка Луганської обл.). М. Міхельсон, навівши вираз “Стрижено; нет, брито” (про суперечку), пояснює, що це одна з багатьох приказок, яка має на меті ілюструвати безпредметні суперечки між чоловіком і жінкою, сюди належать приказки російські та українські про гречку, рибу й рака, жито й мак. Проте ареал цієї схеми мандрівного сюжету ширший. У збірнику білоруських прислів’їв І. Носовича читаємо: Не стрижено, дак голено. X. Касарес наводить провербіальне словосполучення Tijeretas hau de ser, досл, “це – ножиці”, тому що ці слова концентрують у собі весь смисл знаменитого оповідання про те, як один чоловік, котрому остогидла суперечка зі своєю жінкою, яка вбила собі в голову, що вусики виноградної лози треба називати не інакше, як Tijeretas “ножиці”, теж повів її до річки. Вона, уже зовсім занурившись у воду, вистромляла два пальці руки й почергово то з’єднувала, то розсовувала їх, зображаючи ножиці” . Те саме і в польській мові: “А golono? Golono. А strzyzono? Strzyzono.” Акад. И. Кжижановський зазначає, що названа гумореска про суперечку чоловіка з упертою жінкою знана в усій Європі на тему, чи пса поголено, чи пострижено. Зустрічається вона і в латинській та інших мовах.