УКРАЇНА – ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА
Розділ З
УКРАЇНА І ГЛОБАЛЬНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ
3.2. УКРАЇНА – ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ Намір вступити до Європейського Союзу в України з’явився після її виходу з Радянського Союзу. Очевидно, така вже історична доля України – їй аж ніяк не вдається уникнути Союзу – чи то
Про бажання України бути у Європейському Союзі вперше було офіційно проголошено у 1996 р.
Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом була укладена 16 червня 1994 р. у м. Лісабоні. Набрала вона чинності 1
Основні цілі Угоди:
– розвиток тісних політичних відносин шляхом постійного діалогу з політичних питань;
– сприяння торгівлі та інвестиціям і гармонійним економічним стосункам;
– створення основи для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва;
– підтримка України у її зусиллях щодо зміцнення демократії та завершення переходу до ринкової економіки.
З 1 січня 1993 р. Україна користується перевагами Генералізованої схеми преференцій. Схема є переліком тарифів для промислових і сільськогосподарських товарів, які
Слід зазначити, що Україна стала першою з країн СНД, яка уклала Угоду про партнерство і співробітництво з ЄС. Угода визначила 28 сфер, у яких Україна і ЄС мають намір розвивати співробітництво. Наводимо перелік цих сфер:
– промисловість;
– захист та заохочення інвестицій; державні закупівлі;
– стандарти та оцінка відповідностей (сертифікація);
– гірничодобувна та сировинна промисловість;
– наука і техніка;
– освіта і навчання;
– сільське господарство;
– енергетика;
– цивільна ядерна галузь;
– охорона довкілля;
– транспорт;
– космічна промисловість;
– поштова служба та телекомунікації;
– фінансові послуги;
– боротьба з “відмиванням” грошей, одержаних злочинним валютна політика;
– регіональний розвиток, включаючи контакти на регіональному рівні;
– соціальна сфера (охорона здоров’я та безпека, працевлаштування, соціальний захист);
– туризм;
– мале та середнє підприємництво;
– інформація та зв’язок;
– захист прав споживачів;
– митна справа; статистика;
– економіка;
– боротьба з наркотичним бізнесом;
– культура.
Стратегія ЄС щодо України була сформульована Європейською Комісією у квітні 1994 року. Рада Міністрів ЄС 31 жовтня 1994 р. прийняла спеціальну резолюцію про ставлення до України. 28 листопада 1994 р. держави – члени ЄС заявили про свою Спільну позицію щодо України. Європейський Союз висловився за незалежність, територіальну цілісність та суверенітет України, її економічну стабілізацію та ринкові реформи, інтеграцію України у світовий економічний порядок.
Для моніторингу економічного і торговельного співробітництва України і ЄС у березні 1995 р. було створено Спільний комітет. Згодом його замінила Рада з співробітництва.
1 лютого 1996 р. набрала чинності Тимчасова угода про торгівлю та питання, що стосуються торгівлі.
У травні 1996 р. Європейський Союз оприлюднив Декларацію щодо України. Декларація визнавала Україну як державу з перехідною економікою. Цей крок допомагав Україні вирішувати проблеми у зв’язку зі вступом до СОТ і давав шанси для отримання фінансової допомоги і кредитів від європейських структур.
Рада Міністрів ЄС 6 грудня 1996 р. ухвалила План дій ЄС щодо України.
Зусилля України у сфері політичних та економічних перетворень були схвалені у Спільній заяві, яку США та Європейський Союз оприлюднили у Вашингтоні 5 грудня 1997 р.
30 червня 1999 р. Україна та ЄС підписали кредитну угоду та меморандум про взаєморозуміння, які спрямовувалися на розв’язання проблем України у зв’язку з мікрофінансовою допомогою та платіжним балансом.
У жовтні 2000 р. Рада ЄС прийняла постанову про вилучення України з переліку країн неринкової економіки та поширення на неї у рамках антидемпінгових розслідувань порядку визначення “нормальної вартості” згідно з правилами, що застосовуються до країн ринкової економіки.
Тепер поглянемо на заходи України.
Через чотири роки після укладення Лісабонської угоди Президент України своїм Указом від 11 червня 1998 р. № 615/98 затвердив “Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу”. У цьому документі членство України у Європейському Союзі зазначено як довгострокова стратегічна мета.
14 вересня 2000 р. Президент України Указом № 1072/2000 затвердив “Програму інтеграції України до Європейського Союзу”. Рекомендуємо читачеві звернутися до навчального посібника І. І. Дахна “Міжнародне економічне право”. У п’ятому розділі е рубрика “Європейський Союз”, яка містить повний перелік нормативно-правових актів України, пов’язаних із вступом до ЄС.
У грудні 2000 р. між Україною та ЄС була укладена “Угода про торгівлю текстильною продукцією на 2001-2004 роки”. Вона не передбачає кількісних обмежень.
Україна зацікавлена у розширенні дії щодо неї Загальної системи преференцій ЄС і скорочення застосування до неї різноманітних обмежувальних процедур – ліцензування, квотування, антидемпінгових розслідувань.
Європейський Союз став у 2004 р. безпосереднім сусідом України. Україна – це ще не частина ЄС, але вона є частиною Європи.
Дискусію про ширшу Європу розпочала Великобританія у квітні 2002 р. Пострадянський простір (за винятком Балтії) диференціюється на Росію та три західні нові незалежні держави (Україна, Білорусь, Молдова).
Політика “особливого сусідства” була започаткована у Люксембурзі у квітні 2002 р. у зв’язку з наближенням кордонів ЄС до Західних Нових Незалежних Держав.
У посланні Президента України Верховній Раді України від 21 квітня 2003 р. зазначається, що євроінтеграція є стратегічною метою державної політики України.
– Європейська комісія (себто уряд ЄС) вважає, що Україна:
– своїм Законом “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції” від 17 липня 1997 р. порушила ст. 14 Угоди про співробітництво, оскільки закон передбачає можливість встановлення квоти на імпорт в Україну продукції тваринництва;
– стимулюючи вітчизняне виробництво автомобілів, порушила ст. 10.1 та 15.49 Угоди про співробітництво.
Євросоюз також незадоволений тим, що Україна надає торговельні преференції країнам СНД та обмежує експорт чорного і кольорового металобрухту з України.
Важливою віхою для країни на шляху її вступу до Європейського Союзу вважається надання їй статусу асоційованого члена. Цей статус не розглядається як автоматична запорука прискореного прийняття країни до ЄС. У зв’язку з цим варто згадати про Туреччину. Такий статус вона має ще з 1964 року.
Керівництво України неодноразово заявляло про зацікавленість в одержанні статусу асоційованого члена ЄС. Станеться це, очевидно, не скоро. Україні не слід сподіватися на швидкий вступ до ЄС. Прийняття нових членів відбувається повільно. Зокрема, Іспанія і Португалія проводили переговори про вступ до ЄС впродовж семи років. Польща, Чехія, Словенія та Угорщина розпочали їх у 1993р.,а затвердили – 2003р.
Основними формами співробітництва України і Європейського Союзу нині є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. Технічна допомога у рамках програми TACIS надається Україні переважно у таких сферах, як ядерна безпека, захист довкілля, реструктуризація державних підприємств, розвиток приватного сектору економіки.
В експорті України до ЄС переважають товари з низьким ступенем обробки. Імпорт з ЄС представлений промисловими товарами, машинами, транспортним обладнанням.
Частка України у зовнішньоторговельному обороті незначна – вона становить менше 0,5 % загальної торгівлі ЄС. Обсяги прямих інвестицій з країн ЄС в економіку України мізерні.
Лібералізація виробничо-комерційної діяльності у цілому та експортно-імпортних операцій зокрема вважається запорукою успішного просування України для вступу до ЄС.
У сфері співробітництва України і ЄС нерідко виникають гострі проблеми. Для прикладу назвемо кілька з них.
Провідні країни – члени ЄС відмовилися від українського вантажного літака АН-70, незважаючи на очевидні його переваги над європейським аналогом як за ціною, так і технічним рівнем.
На думку фахівців, шлях України до ЄС охопить три етапи:
1. Створення передумов для розвитку співробітництва та інтеграції.
2. Прискорення адаптації та початок входження до економічних структур Євросоюзу.
3. Комплексна інтеграція в економічну систему ЄС.
Перші два етапи потребуватимуть для своєї реалізації 4-5 років кожен, а третій – одне чи два десятиліття.
Основними завданнями першого етапу мають бути:
– належне здійснення внутрішніх економічних реформ з метою створення ринкового середовища, адаптованого до умов взаємовигідного співробітництва з Європейським Союзом та його державами – членами;
– адаптація законодавства України до вимог Світової організації торгівлі та початок його пристосування до вимог гармонізованого й уніфікованого законодавства ЄС;
– визначення пріоритетних галузей (секторів) економіки України, які мають порівняні переваги уже з точки зору світової і європейської економіки;
– створення здатних до великомасштабної міжнародної кооперації великих фірм, фінансово-промислових груп;
– вибіркове підключення до тих проектів співробітництва та інтеграції у рамках ЄС, де Україна здатна дотримуватися вимог міжнародних договорів і стандартів;
– апробація конкретних механізмів входження України до економічних структур Євросоюзу;
розвиток договірних відносин з ЄС, зокрема одержання вільнішого доступу до Загальної системи преференцій європейських співтовариств (1971р);
– використання фінансової допомоги ЄС для розв’язання проблем платіжного балансу, критичного імпорту, стабілізації грошової системи, приборкання інфляції тощо;
– зміцнення інституційних основ ринкової економіки та прискорення її прогресивних структурних зрушень.
На другому етапі потрібно буде:
– прискорити вихід на ринок ЄС та закріпитися на ньому тим виробникам вітчизняних товарів і послуг, які належать передусім до галузей української економіки експортної спеціалізації;
– суттєво розширити і поглибити процес вибіркового входження України в економічні структури Євросоюзу;
– диверсифікувати форми економічного і науково-технічного співробітництва з партнерами з країн ЄС;
– укласти угоду між Україною та Євросоюзом про створення зони вільної торгівлі.
Досягти адаптації законодавства України із законодавством ЄС у таких сферах:
– мито;
– компанії;
– банки;
– податки;
– інтелектуальна власність;
– охорона праці;
– фінансові послуги;
– правила економічної конкуренції;
– державні закупівлі;
– охорона здоров’я та життя людей;
– охорона тварин і рослин;
– довкілля;
– захист прав споживачів;
– непрямі податки;
– технічні правила і стандарти;
– нормативне регулювання ядерної енергетики;
– транспорт;
– поступово створювати передумови для вільного пересування капіталів і робочої сили між Україною і ЄС;
– підвищити ступінь координації зовнішньоекономічної політики.
На третьому етапі потрібно досягти інтеграції економіки України в цілому в економічні структури Євросоюзу.
Щоб стати учасницею Європейського Союзу, країна – претендент має відповідати так званим Копенгагенським критеріям, тобто:
– бути демократичною країною;
– мати ринкову економіку;
– бути конкурентоспроможною.
Шанси вступу України до ЄС незначні. Вона належить до третьої групи країн – кандидатів. Окрім України до неї належать Сербія, Хорватія, Македонія, Албанія і Росія. Зазначимо відверто – ці країни вважаються європейськими аутсайдерами. Обсяг ВВП у розрахунку на душу населення в Україні становив на початку XXI ст. 13 % від рівня середнього душового доходу у країнах ЄС. Якщо брати цей показник, то Папуа – Нова Гвінея має кращі шанси на членство в ЄС.
Потрібно зважати й на те, що вступ до ЄС пов’язаний не лише з економічними вигодами, а й з втратами. Про це свідчить зокрема процес вступу до ЄС у минулому соціалістичних країн Центральної та Східної Європи. Західноєвропейські країни – члени ЄС зобов’язували новачків скоротити експорт їх сільськогосподарської продукції до країн – ветеранів ЄС, повністю відмовитися від субсидування сільського господарства, виконати тотальну приватизацію суб’єктів господарювання, згорнути важку промисловість. Водночас окремі країни – ветерани ЄС (Німеччина, Франція, Австрія) надають підтримку своїм неконкурентоспроможним підприємствам, субсидують сільське господарство тощо. Звісно, що рекомендувати сусіду відмовитися від протекціонізму набагато простіше, ніж зробити це самому.
Питання про шлях, яким піде економічна інтеграція України – до Європи чи СНД, – на початку XXI ст. було актуальним, але немало однозначної відповіді.
