Українська економічна думка
Українська економічна думка – основні ідеї, погляди найвидатніших економістів України від найдавніших часів до наших днів, висловлені в контексті епохи минулого і сьогодення. Першим філософом кінця VI – початку V ст. до н. е. на території скіфської держави був Анахарсій. Щодо торгівлі між країнами він вживав поняття “справедлива ціна”; у зверненні до окремих правителів закликав берегти людей, якими вони правлять; засуджував купців за їхнє прагнення наживи; як позитивне відзначав наявність у скіфів суспільної власності на землю; виступав
Водночас конструктивним був його висновок, що політична економія не може обмежитися ні вивченням багатства, незалежно від суспільно-економічних відносин, ні вивченням цих відносин незалежно від засобів, що слугують для задоволення потреб, а серед потреб виокремлював суспільні, духовні, моральні, етичні та інші, які в сукупності забезпечують гармонійний розвиток людини. Інший представник київської політекономічної школи Д. Піхно (1853- 1909) дотримувався спрощеної концепції суб’єктивної цінності, що творить індивідуальну та об’єктивну цінність. Водночас він наголошував на важливій ролі моралі та освіченості, енергії народу, духу підприємливості, отже, наблизився до прогресивних поглядів представників німецької історичної школи. Мінімальною ціною, навколо якої коливаються ринкові ціни, Піхно називав витрати виробництва, що має певне практичне значення у механізмі ціноутворення. Р. Орженський (1863-1923) під теорією цінності розумів розділ науки, що досліджує закони, які управляють майновими відносинами. Саму цінність розглядав з позицій суб’єктивізму (вважав, що така цінність є позитивною, якщо її дія супроводжується почуттям задоволення і навпаки), виокремлюючи при цьому благо і зло як два протилежні аспекти цінності. Запровадив у науковий обіг поняття “об’єктивна оцінка (ціна)”, “максимальна ціна благ”, “мінімальна ціна благ”, а серед благ виділив продуктивні і споживчі. Позитивною була його точка зору щодо зумовленості цінності об’єктивними факторами (наприклад, обмеженістю ресурсів). У галузі статистики в українській економічній науці працювали такі відомі економісти, як Т. Степанов, Д. Журавський, В. Навроцький, С. Щербина, М. Птуха. Як найважливішу характеризував економічну науку (“науку економія”) визначний український мислитель І. Франко. Цікавими були ідеї В. Барвінського про необхідність встановлення менших податків для малого капіталу, його охорону. Водночас необгрунтованими в контексті сучасної епохи (зокрема, досвіду розвинених країн світу) були його ідеї про неможливість і недоцільність колективного господарювання, яке нібито знижує продуктивність праці. М. Павлик (1853-1915) певною мірою обгрунтовано стверджував, що приватна власність об’єктивно призводить до концентрації засобів виробництва в руках жменьки багатіїв і пролетаризації решти товаровиробників, а її ліквідація – до встановлення справедливого суспільного устрою – соціалізму. Близькими до цих були погляди Ю. Бачинського (1870- 1940). Водночас він обстоював ідею вільної, могутньої незалежної України, в побудові якої мають брати участь всі, хто живе на її землі. Новаторськи геніальною була теорія С. Подолинського (див. Подолинський), на основі узагальнення якої в контексті сучасності С. Мочерний обгрунтував Закон Подолинського. Заслугою М. Яснопольського (1846-1920) є спроба врахування ролі природного фактора в культурному розвитку різних місцевостей та економічної політики держави, її фінансової системи, ефективності цієї системи (отже, географічного підходу до цих проблем). Геніальною постаттю в українській економічній літературі є І. Туган-Барановський (див. Туган-Барановський). Засновником економетрії був П. Чомпа, у праці якого “Нариси економетрії і на національній економії вибудованої природної теорії бухгалтерії” (1910) викладено нову методологію складання балансів з урахуванням синтезу політекономії (зокрема теорії цінності), науки бухгалтерського обліку за “підтримки юриспруденції і математики”. Світову славу в історії економічної думки здобув Є. Слуцький (див. Слуцький). Серед теоретиків кооперативного руху найвизначнішими вченими були М. Левитський, С. Бородаєвський, Б. Мартос, Ю. Павликівський, О. Луцький. Наприкінці 20-х XX ст. М. Волобуєв обстоював ідею економічної конфедерації народного господарства України (значно наближену до економічного суверенітету). Вважав, що українські економічні центри повинні мати право і можливості дієвого управління всім господарством країни, що господарювання України підлягає змінам лише в тому разі, якщо воно суперечить директивам союзного держплану, виступав проти надмірного вилучення народногосподарських прибутків, отриманих у республіці, доводив доцільність встановлення всеукраїнської системи регулювання припливу робочої сили для пропорційного розподілу робочих місць між Україною і Російською Федерацією та ін. Певний внесок у розвиток У. е. д. зробили економісти-емігранти.