Українські прізвища
ДІЛОВА УКРАЇНСЬКА МОВА
Розділ 3. Граматична парадигма самостійних частин мови в ділових паперах
3.1. Іменник
Українські прізвища
(За матеріалами: Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей: Словник-довідник. – К.: Наукова думка, 1996)
Українські прізвища дуже різноманітні за джерелами виникнення і граматичною будовою. Прізвища належать до іменників, але за походженням, будовою та особливостями відмінювання їх ділять на дві групи: прізвища прикметникового типу та прізвища іменникового типу.
Статеве розрізнення
1. Прізвища у формі повних прикметників і дієприкметників осіб чоловічої статі, що закінчуються на – ий (-ій): Бідний, Луговий, Нижній та ін., а прізвища осіб жіночої статі, що закінчуються на – а (-я): Бідна, Лугова, Нижня та ін. Ці власні назви відмінюються як прикметники твердої або м’якої групи.
Досить поширений різновид прізвищ цієї групи має суфікси – ськ-, – цьк-, – зьк-: Білоцерківський (-а), Волоський (-а), Горницький (-а), Збанацький (-а), Яворницький (-а), Сиволозький (-а) та ін. Ці прізвища відмінюються як прикметники
2. Прізвища, що походять від нечленних (коротких) форм якісних і відносних прикметників (Буй, Глух, Куц, Молод), нечленних форм дієприкметників (Бажан, Рубан, Припхан, Продан). Ці прізвища втратили граматичні ознаки прикметників (дієприкметників) і відмінюються як іменники твердої, м’якої або мішаної групи II відміни.
Жіночі прізвища цього типу не відмінюються: Молод (Гпух, Буй, Куц), Ірини Молод (Гпух, Буй, Куц), Іриною Молод (Гпух, Буй, Куц) та ін.
3. Прізвища, що мають форму присвійних прикметників, виникли здебільшого як назви сина (дочки) від імені чи прізвиська батька або матері й утворилися за допомогою суфіксів – ів (-їв), – ов, – ев (-єв), – ин (-їн): Андрухів, Грицьків, Кирчів, Лесів, Гуреїв, Петров, Домчин, Ільїн. Сюди ж належать прізвища на – ишин (-їшин), утворені від назви матері на – иха: Іванишин (син Іванихи), Яремчишин (син Яремчихи), Яцишин (син Яцихи), Дячишин (син дячихи), Андріїшин (син Андріїхи) тощо. Такі прізвища відмінюються.
У прізвищах на – ів звук і чергується з о після твердих приголосних (Степанів, бо Степан; Якимів – Яшмова, бо Яким) і з е після м’яких та шиплячих приголосних (Іванців – Іванцева, бо Іванець; Лукашів – Лукашева, бо Лукаш).
У деяких місцевостях України жіночі прізвища на – ів збігаються з чоловічими, як-от: Оксана Михайлів, Любов Гриців, Тетяна Луців. У таких випадках вони сприймаються як іменники і не відмінюються (Марини Михайлів, Марині Михайлів).
Слід підкреслити, що останнім часом у правило про відмінювання прізвищ на – ів, – їв внесено зміну. Ще донедавна відмінювання за типом Федорів – Федоріва – Федоріву, Лесів – Лесіва – Лесіву та ін. вважалося ненормативним. Але у зв’язку з тим, що правило про чергування і з о, е в непрямих відмінках таких прізвищ не знайшло одностайної підтримки в сучасній мовній практиці, найновіші правописні джерела рекомендують вважати нормативними обидва варіанти відмінювання – з чергуванням і без нього. Див., зокрема, зразки відмінювання, подані в довіднику “Культура української мови” за ред. В. М. Русанівського (К., Либідь, 1990. – с. 106-107).
До іменникових, а не прикметникових прізвищ належать також прізвища з суфіксом – ин, що означали національну належність: Волошин, Грузин, Сербии, Турчин. Орудний відмінок однини в чоловічих прізвищах цього типу має закінчення – ом (а не – им): Іваном Волошином, Петром Сербином та ін.
Жіночі прізвища цього типу, однозвучні з чоловічими, не відмінюються: Олена Грузин, Олени Грузин, Олені Грузин.
До прізвищ іменникового типу належать:
1. Прізвища, утворені лексико-семантичним способом, тобто від імен та загальних назв без зміни їх форми: Доля, Дорош, Калина, Куліш, Кушнір, Северин та ін.
2. Прізвища, утворені морфологічним способом, за допомогою таких суфіксів: – ак (-як), – ань, – ар, – ач, – ег(а), – евич, – ейко, – енко, – ець, – ик, – ил(о), – ич, – ище, – к(о), – ник, – ович, – ок, – ук (-юк), – ун, – унь, – ура (-юра), – усь, – ух (-юх), – чак, – чук. Наприклад: Лисак, Подоляк, Довгань, Губар, Бородач, Здоровега, Васькевич, Данилейко, Коваленко, Іванець, Ковалик, Бурчило, Рудич, Павлище, Смішко, Линник, Данилович, Бурячок, Петрук, Романюк, Моргун, Братунь, Коштура, Козюра, Братусь, Старух, Савчак, Ільчук та ін.
Українські прізвища іменникового типу творяться також префіксальним (Небрат, Пристінка) та префіксально-суфіксальним способами (Безпалько, Безручко, Вихопень, Забужан, Загірняк, Перевертун, Передерій, Посовень та ін..).
Зрідка трапляються прізвища, що скам’яніли в певній граматичній формі: Давида, Свирида (родовий відмінок від імен Давид, Свирид), Миков’ят, Процев’ят (родовий відмінок множини іменників середнього роду з суфіксом – ат (-ят)).
Іноді прізвища виникають унаслідок опущення тих чи інших елементів. Наприклад, у віддієслівних утвореннях: ревіти – Рева, рюмати – Рюма, шептати – Шепта, шпортати – Шпорта або відприкметникові: гнідий – Гнідь, рудий – Рудь і под.
3. Прізвища, утворені синтаксично-морфологічним способом, тобто складанням основ різних частин мови: двох іменників (Вовкотруб), прикметника та іменника (Голобородько, Довгошия, Рябошапка, Рябокляч, Суходуб, Тонкошкур); іменника та дієслова (Дармограй, Легкостпуп); числівника та іменника (Півторадні, Семирозум, Шестопал) та ін.
Складні прізвища пишуться разом, у тому числі й ті, що утворилися від наказової форми дієслова та іменника (Дериземля, Підкуймуха, Тягнирядно, а не Дери-Земля, Підкуй-Муха, Тягни-Рядно) чи з цілих словосполучень: Добридень, Панібудьласка, Отченаш, Нетахата тощо.
Окремо (і кожне слово з великої літери) пишуться прізвиська, що складаються з кількох слів на зразок: Іван Волове Око, Степан Тигряча Смерть.
Усі прізвища іменникового типу (незалежно від способу творення), які закінчуються на – а(-я), відмінюються як іменники І відміни.
Прізвища типу Гайдучення, Зубеня, Сергієня, що походять від слів IV відміни гайдучення, зубеня, Сергієня, разом із зміною наголосу втратили при відмінюванні суфікс – ат (-ят) і також відмінюються, як усі прізвища на – а(-я), за типом іменників І відміни: Іван Зубеня – Івана Зубені, Іванові (Івану) Зубені, Івана Зубеню, Іваном Зубенею, при Іванові (Івані) Зубені.
Жіночі прізвища на – а (-я) відмінюються так, як і чоловічі: Ніна Танцюра (Масоха, Головня, Кияниця та ін.), Ніни Танцюри (Масохи, Головні, Кияниці та ін.).
У чоловічих і жіночих прізвищах цього типу в давальному та місцевому відмінках однини приголосні г, к, х чергуються із з, ц, с: Мажу га – Мажу зі, Заволока – Заволоці, Гречуха – Гречу сі тощо.
Прізвища іменникового типу, що закінчуються на твердий чи м’який приголосний, на – й та – о (з попереднім твердим або м’яким приголосним), відмінюються як іменники твердої групи II відміни.
Прізвища, що закінчуються на – р, належать до трьох груп: твердої, м’якої або мішаної. За типом твердої групи відмінюються всі прізвища на – р, крім тих, що мають у своєму складі – ар (яр): Вихор – Вихора…, Комар – Комара…, Кушнір – Кушніра…, Снігур – Снігура… До м’якої групи належить частина прізвищ із суфіксом – ар: Бондар – Бондаря…, Грабар – Грабаря…, Коцар – Коцаря…, Крамар – Крамаря, Пушкар – Пушкаря…, Січкар – Січкаря…, Токар – Токаря…, Чубар – Чубаря…; до мішаної групи – утворення з суфіксом – яр: Дігтяр – Дігтяра…, Козяр – Козяра…
Традиційно прізвища Гончар (хоч гончар – гончаря, гончареві…) і Гайдар відмінюються за типом твердої, а не мішаної групи.
Чоловічі прізвища типу Миков’ят, Процев’ят, які походять від родового відмінка множини іменників середнього роду з суфіксом – ат(ят), відмінюються за типом II відміни, як і всі інші прізвища, що закінчуються на приголосний: Миков’ят – Миков’ята, Миков’ятові (Миков’яту), Миков’ятом, при Миков’ятові (Миков’яту).
За типом II відміни змінюються і чоловічі прізвища на зразок Рись – Рися, Рисеві (Рисю), Рися, Рисем при Рисеві (Рисю); Розкіш – Розкоша, Розкошеві (Розкошу), Розкошем, при Розкошеві (Розкошу), хоч утворені вони від іменників жіночого роду III відміни, які відмінюються по-іншому: рись – рисі, рисі, рись, риссю, на рисі.
При відмінюванні іменникових прізвищ типу іменників II відміни відбувається чергування:
А) голосні о, е чергуються в закритому складі з і: Біловіл – Біловола, Сивокінь – Сивоконя, Кіт – Кота, Чіп – Чопа, Корінь – Кореня, Перебийніс – Перебийноса та ін.;
Б) голосні о, е чергуються з нульовим звуком (випадають): Гачок – Гачка, Довженок – Довженка, Жайворонок – Жайворонка, Задніпрянець – Задніпрянця, Кривень – Кривня, Майстер – Майстра та ін.
У прізвищах Жнець, Швець при відмінюванні не відбувається перестановка голосного е: Жнець – Жнеця, Швець – Швеця (хоч жнець – женця, швець – шевця). Не спрощується також група приголосних у прізвищі Чернець – Чернеця (хоч чернець – ченця).
На відміну від однозвучних загальних назв, що мають у родовому відмінку однини закінчення – у (-ю), прізвища в цьому відмінку закінчуються на – а (-я): Вітер – Вітра, Мороз – Мороза, Гай – Гая, Галас – Галаса, Мед – Меда.
Жіночі іменникові прізвища типу іменників II відміни не відмінюються: Марія Бабенко (Петренко, Довженок, Сокур, Братусь, Корнієць, Бурляй, Бондар, Процев’ят), Марії Бабенко (Петренко, Довженок, Сокур, Братусь, Корнієць, Бурляй, Бондар, Процев’ят), Марією Бабенко, (Петренко, Довженок, Сокур, Братусь, Корнієць, Бурляй, Бондар, Процев ‘ят та ін..).
Чоловічі прізвища типу Гомоляко (від Гомоляка), Задирако (від Задирака), Рево (від Рева), Скибо (від Скиба), Сороко (від Сорока), Шакало (від Шакал), які іноді безпідставно вважають невідмінюваними, слід відмінювати за II відміною: Іван Задирако (Рево, Сороко, Шокало), Івана Задирака (Рева, Сорока, Шакала), Івану Задиракові (Ревові, Сорокові, Шакалові) тощо.
Жіночі прізвища цього типу не відмінюються: Надія Задирако (Рево, Сороко, Шакало), Надії Задирако (Рево, Сороко, Шакало).
Кличний відмінок прізвищ має два нормативні варіанти: Давиденко – Давиденку; Маковей – Маковею; Мажуга – Мажуго.
У звертаннях, що складаються із загальної назви та чоловічого прізвища, закінчення кличного відмінка може мати не тільки загальна назва, а й прізвище: пане Литвинов і пане Литвинове, друже Іванченко і друже Іванченку. У звертаннях до жінки кличний відмінок має лише загальна назва, наприклад: добродійко Семенова.
Складені чоловічі та жіночі прізвища, що становлять поєднання двох самостійних прізвищ, відмінюються за правилами відмінювання кожної складової частини: Іван Чулюк-Заграй, Івана Чулюка-Заграя, Іванові Чулюку-Заграю; Ольга Чулюк-Заграй, Ольги Чулюк-Заграй, Ользі Чулюк-Заграй; Петро Ткаченко-Задніпровський, Петра Ткаченка-Задніпровського, Петру Ткаченкові-Задніпровському; Олена Ткаченко-Задніпровська, Олени Ткаченко-Задніпровської, Олені Ткаченко-Задніпровській та ін.
Коли перша частина складеного чоловічого прізвища чи псевдоніма є короткою і сприймається не як самостійне прізвище, а як прикладка до другого компонента, то, як правило, відмінюється лише друга частина прізвища: Кос-Анатолъсъкий – Кос-Анатолъсъкого; Май-Дніпрович – Май-Дніпровича, Цалъ-Цалъко – Цалъ-Цалъка, Яр-Кравченко – Яр-Кравченка і под.
Лише поодинокі українські чоловічі прізвища належать до невідмінюваних, напр.: Півторадні, Леле.
До невідмінюваних в українській (як і в російській) мові належать також російські чоловічі і жіночі прізвища на – их(ых), – ово, – аго: Ігор (Марія) Больших, Кудрєватих, Савіних, Елагово, Хитрово, Бураго, Веселаго, Живаго; Ігоря (Марії) Больших, Кудрєватих, Савіних, Елагово, Хитрово, Бураго, Веселаго, Живаго тощо.
Форми множини від прізвищ (вони вживаються найчастіше на позначення членів родини) утворюються за аналогією до форм множини загальних слів відповідної відміни: родина Швидких, Яворницьких, Нижніх, Глухів, Зерових, Бабенків, Грицаїшиних, Леонтовичів, Кайдашів, Драчів та ін. Не усталилося в мовній практиці вживання форм родового відмінка множини прізвищ І відміни на – а, – я: Георгій і Платон Майбороди – Георгія і Платона Майбород (і Майбородів), Танцюра – подружжя Танцюр (і Танцюрів) тощо.
Псевдоніми жінок, що являють собою українські чоловічі імена та прізвища, відмінюються за зразками чоловічих імен і прізвищ: Марко Вовчок – твори Марка Вовчка, пам’ятник Марку (Вовчкові) Вовчку; Грицько Григоренко – Грицька Григоренка, Грицьку (Грицькові) Григоренку і под.
Як відомо, ім’я – індивідуальна назва тієї чи іншої особи, її не обов’язково передавати своїм дітям. Чоловічі імена ще продовжують жити в наступному поколінні як форми по батькові. Прізвище – спадкове найменування, що переходить із покоління в покоління, є вирішальним при встановленні родинних зв’язків. Грамотне, з дотриманням літературних норм, реєстрування прізвищ має і соціальне, і культурно-естетичне значення.
Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами правопису українських слів. Проте у ряді випадків при оформленні документів роблять невиправданий відступ від правопису тих загальних слів, які лягли в основу прізвищ. Найчастіше заступається і на є у коренях (Вєрний, Лєкар, Пєхота, Побєгайло, Погорелий та ін.).
