Українсько-британські відносини
ТЕМА 3. КРАЇНИ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ
§11. Велика Британія
5. Українсько-британські відносини.
Дипломатичні відносини між Україною та Великою Британією встановлені в 1992 р. У 1995-1996 pp. Президент України Л. Кучма та прем’єр-міністр Великої Британії Дж. Мейджор обмінялися офіційними візитами. Сприятливою обставиною для поглиблення українсько-британського діалогу є наявність на туманному Альбіоні 35-тисячної української громади. Перші українці прибули до Великої Британії наприкінці XIX ст. Нова еміграційна хвиля припала на період після Другої
99 % українців Великої Британії живуть в Англії, із них 3/4 – в індустріальних містах Центральної Англії та майже 2 тис. – у Лондоні. Порівняно з іншими національностями український етнос становить меншість – 0,03-0,04 %. 75 % британських українців не мають підданства. Незважаючи на цей політичний чинник, життєвий рівень британських українців такий самий або навіть дещо вищий, аніж у середньому в країні серед працюючих. Більшість українських родин
Культурне життя діаспори досить різноманітне. Велику популярність у Великій Британії мають хори “Діброва”, “Гомін”, танцювальний ансамбль “Орлик”. У Лондоні діють бібліотека та музей імені Т. Г. Шевченка.
Під егідою “Союзу українців у Великій Британії” відкриті вечірні українські школи, молодіжні організації ПЛАСТ і СУМ (Спілка української молоді).
Девід Кемерон
75 % британських українців – католики. Одним із найбільших українських видань є засновані в 1947 р. газета “Українська думка” та часопис “Український огляд”. Українська мова зазвичай вживається в родинах, церквах, оскільки англомовне оточення та змішані шлюби не сприяють її розвиткові.
РОБОТА З ДЖЕРЕЛАМИ
Із статті А. Уткіна “Вінстон Черчілль”
Політик, військовий лідер та історик В. Черчілль став героєм своєї країни на етапі, коли фортуна, яка багато років прихильно ставилася до Великої Британії, почала відвертатися від неї. Мистецтво дипломатії та мужність військового лідера були надзвичайно необхідні “останньому леву” з довгої плеяди героїв англійської історії. Велична традиція гідно сприймати безжальні зміни, характер особистості, яка завжди залишається сама собою, презирливе ставлення до інтриги й опортунізму допомогли цьому нащадку герцогів Мальборо мужньо зустріти занепад могутності своєї країни, не втратити віру в повернення припливної хвилі.
Вінстон Черчілль був конструктором танка, одним із перших, хто зрозумів значення авіації, цікавився ракетами в 1930-х роках. При цьому він був найбільш високооплачуваним журналістом свого часу,
Неперевершеним майстром слова, родоначальником європейської інтеграції, людиною, яка виграла дві світові війни. Право В. Черчілля на історичне вшанування грунтується на тому, що він, сприйнявши консервативні тенденції старої доброї Англії, зумів провести корабель своєї держави крізь сувору історичну смугу, зберегти її цінності, душевне здоров’я й віру в себе. Із статті О. Черевка “Нарис політичної біографії Маргарет Тетчер”
Існує думка, що М. Тетчер стала заручницею своїх власних успіхів. Володіючи впродовж 5 років абсолютною парламентською більшістю, вона дедалі більше вдавалася до авторитарних методів керівництва, ставала дедалі владолюбнішою, зухвалою та деспотичною, не сприймала жодної критики на свою адресу. Водночас, описуючи свою відставку в мемуарах, “залізна леді” вперше розкрилася зовсім з іншого боку – як людина, не позбавлена звичайних людських почуттів. Відставку з посади лідера партії, а отже, і уряду, вона переживала як особисту трагедію, давши волю емоціям, що їх мусила стримувати впродовж багатьох років.
Маргарет Тетчер пішла з політичної арени, але для британської нації, інтереси якої вона ставила понад усе, залишилося її дітище – країна, яка покінчила із принципом затратної економіки, коли уряд думав, що він може витрачати більше, аніж дозволяють фінансові ресурси держави; країна, де кожний, завдяки своїй наполегливій праці, має можливість стати власником і забезпечити собі та своїй родині гідний рівень життя; країна, що вкотре вселила в підданих британської корони впевненість у собі, у прийдешньому дні, що забезпечується двостороннім співробітництвом: “Я підтримую державу, – держава підтримує мене”; країна, у якій кожний пишається тим, що він британець і, нарешті, країна, яка примусила весь світ поважати її, рахуватись із нею.
Парадокс історії полягає в тому, що основні гасла “тетчеризму”, від яких необачно відмовилися консерватори посттетчерської доби, підхоплені та втілюються в практику лейбористськими лідерами нової генерації. Нинішній прем’єр-міністр Великої Британії Е. Блер головною метою своєї внутрішньої політики вважає повну й остаточну трансформацію робітничого класу в клас середнього та дрібного власника – ідеал, який, власне, і є стрижнем “тетчеризму”.
Запам’ятайте дату
1979-1990 pp. – перебування М. Тетчер на посаді прем’єр-міністра Великої Британії
