Усний переказ тексту публіцистичного стилю із творчим завданням
Урок № 7
ЗВ’ЯЗНЕ МОВЛЕННЯ
Тема. Усний переказ тексту публіцистичного стилю із творчим завданням
Мета: удосконалювати вміння школярів сприймати текст, відтворювати його зміст із дотриманням характерних особливостей заданого стилю та вжитих у вихідному тексті типів мовлення; удосконалювати тексто-творчі вміння; розвивати мислення та усне мовлення, збагачувати та уточнювати словниковий запас, розвивати пам’ять, удосконалювати орфоепічні навички та інтонаційну вправність.
Обладнання: текст для переказу.
ХІД УРОКУ
I.
II. Підготовка до роботи над переказом.
V Читання тексту вчителем або учнями.
V З’ясування значення вжитих у тексті переказу слів, які перебувають у пасивному словнику учнів.
V Визначення теми та головної думки тексту.
V Визначення стилю тексту. З’ясування покладеного в його основу типу мовлення та допоміжних типів мовлення.
V Самостійне складання плану тексту. Складання плану творчого завдання (2-3 пункти додається до плану переказу).
V Повторне читання вчителем тексту.
III. Усний переказ тексту. Виконання творчого завдання.
IV. Підведення підсумків
V. Домашнє завдання.
Повторити § 12.
Тексти для переказу
“САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ…”
У цій поезії все ніби так просто: вечір пізнього травня, зорі, тиша, сім’я вечеряє, мати клопочеться, плугатарі повертаються з поля, дівчата співають ідучи, щебече соловейко… Як же тепло, затишно, божественно в аурі цієї поезії!
Це восьмий вірш у Шевченковому циклі “У казематі”, восьма дума у дев’ятому невольничому колі ув’язненого поета. Нібито все в цьому творі просто й ясно. Проте вгадується й щось причаєне, потаємне, нерозгадане…
У кожному слові трьох строф поезії розлите душевне батьківське тепло. На українську родину поет дивиться добротворними батьківськими очима. Він милується матір’ю, дочкою, яку ще треба “научати”, дітьми, домашньою злагодою, таким простим і досконалим ладом родини, що вечеряє, справляючи найдавніший отой, милий людяний обряд.
Кожне слово поезії просякнуте силою, що йде від розуміння Шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу. Проте бачимо: зібралась, повечеряла бідна родина і спати лягла, проте чоловіка – батька й охоронця – у ній немає. Чи чумакує, чи вбитий десь на війні, чи поневіряється по заробітках, чи, може, помер? Плугатарі повертаються з поля до своїх сімей, а в цій родині свого плугатаря не ждуть…
Запеченими устами Шевченка говорить чоловік, Мужчина, князь свого роду-племені. Головна чоловіча великодушна відповідальність – за малу, сімейну державу. І саме в родині – єдино надійна духовна опора чоловіка. Поезія “Садок вишневий коло хати…” – то стогін душі окраденого долею чоловіка-одинака, до того ще й закинутого далеко від рідної землі. Проте ця поезія, мабуть, як жодна інша, доводить абсолютну несхитність Шевченка, готовність його за своє, за рідне стояти до останнього подиху.
Бо то є його українська сутність. Сутність чоловіка-захисника, чоловіка-оборонця.
Який же разючий контраст справляє нинішній стан українського чоловіцтва! Нема ладу в державі – суцільні незгоди в сім’ї. Немає законів, які надійно ту сім’ю захищали б. Виховний простір – передовсім телебачення – віддано зайдам і пройдисвітам, а їм абсолютно байдужа українська сімейна традиція як основа державності. Чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання божественного саду власних дітей. Можливо, тому й шириться пошесть наркоманії, розбещеності, пиятики, побутової розпусти?
А сім’ї нерідка вкладаються не вечерявши, хіба що ситі “хрущами” нескінченних обіцянок. Кому тут кого “научати”?
А Шевченків вірш досі парує смаковитим запахом пшоняного кулешу, дихає ароматом вишневого цвіту. Вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної злагоди… (350 слів)
(За М. Костенком.)
V Пояснити значення слів аура (випромінюване чимось особливе поле, світло; німб), каземат (приміщення у фортеці, де тримали ув’язнених), традиція (звичаї, ідеї, норми, що передаються з покоління в покоління), контраст (різко окреслена протилежність у чомусь); вказати походження й значення фразеологізмів дев’яте коло, божественний сад.
V Дібрати синоніми до слів зайда, пройдисвіт і антонім до слова злагода.
V Скласти план.
Орієнтовний план
І. Восьмий вірш Шевченкового циклу “У казематі”.
1. Тепло, затишно й божественно в аурі поезії.
2. Вгадується щось причаєне й нерозгадане.
II. На українську родину поет дивиться добротворними батьківськими очима.
III. Розуміння Шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу.
IV. Головна чоловіча великодушна відповідальність – за малу, сімейну державу.
V. Готовність Шевченка за рідне стояти до останнього подиху.
VI. Нинішній стан української родини.
1. Законів, які надійно захищали б сім’ю, немає.
2. Кому віддано виховний простір?
3. Чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання сім’ї.
VII. Аура божественного затишку родинної злагоди в Шевченковій поезії.
V Вказати наявні в тексті ознаки публіцистичного сталю.
V Зробити докладний переказ (усно), завершивши його роздумами про стан сучасної української сім’ї, роль у житті української родини чоловіка-батька та про необхідність дотримуватися національних сімейних традицій.
ДИХАЙМО І СПІВАЙМО!
Одинадцять років живемо в самостійній незалежній Українській державі. Маємо свободу, на вівтар якої упродовж віків покладено не одне життя. Свободу, за яку пролито не одну краплю крові.
Зайди з усіх усюд століттями винищували наш народ фізично, притлумлювали в ньому національний дух, вбивали його традиції, нищили культуру… Розуміли поганці, що без національного самоусвідомлення немає нації.
Тим, що сьогодні ми ще є народом, а не безликою отарою, завдячуємо українському слову, українській пісні та українському мистецтву. Це ті легендарні кити, що з розбурханого океану лихоліть винесли на своїх спинах нашу національну душу. Це ті могутні атланти, які на своїх плечах тримають українську націю сьогодні.
Та ось парадокс! У своїй незалежній державі саме ці лицарі опинилися в найбільшій небезпеці.
Ми любимо вживати вираз “солов’їна Україна”. І не задумуємося, чому останнім часом “солов’ї” співають все менше. Де наші уславлені на весь світ співаки, музиканти? Хто не допускає до українського глядача дотепне українське слово?
Соловей для того, щоб співати, мусить мати свою територію, свій “творчий простір”. За цей простір солов’ї чесно змагаються піснею.
Але є в природі й гайвороння. Воно сповідує іншу мораль – мораль агресії. Метод зловісного каркання. Те каркання не замінить солов’їної пісні. Але й не дасть соловейкові її співати. Бо в гаю, над яким тусується гайвороння, солов’ям не до співу.
Є в природі ластівки, які своїм щебетом облагороджують природу. Але є й нахабні горобці, які залазять у ластів’ячі гнізда і своїм агресивним цвіріньканням змушують ластівку ліпити іншу оселю.
Між людьми – як між птахами. У кожного своя мораль. Проте птахи керуються інстинктом, а людина – ще й розумом. І честю, якщо вона є, і совістю, якщо вона її має.
Було б наївно заперечувати популярну музику, естрадну пісню, приїзди гастролерів. На все своє місце і свій час. Мистецтво не терпить застою, має оновлюватися. Проте треба стежити, щоб справжнє мистецтво не витіснялося псевдо-мистецьким шумовинням.
Коли стежиш за мистецькими подіями в Україні, складається враження, що хтось не зацікавлений, щоб люди знали справжні перлини нашої культури. Якщо знатимуть, важче буде підсунути їм сірих гундосиків.
Звісно, час усе розставить на свої місця. Хоч дуже часто історію роблять одні, а портрети пишуть з інших. Мабуть, кожна нація має таких “портрето-творців”, які святому ліплять роги, а чортові домальовують святого німба. їхнє правило просте: музику замовляє той, хто платить гроші.
То ж чи варто дивуватися, що в Україні майже не виходять українські книжки? Що мізерні тиражі українських газет? Що майже не знімаються українські фільми? Що озлидніли бібліотеки? Що український ефір запльовано антиукраїнщиною?
Невже наша душа не сумує за українською піснею? Невже серцю не хочеться теплоти рідного слова? Невже наш розум не потребує чистого національного повітря? Тож дихаймо і співаймо! (430 слів )
(За Є. Дударем )
V Пояснити значення слів парадокс (думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами і начебто суперечить здоровому глуздові, хоч насправді може й не бути хибною), агресія (незаконне застосування сили); фразеологізму покласти на вівтар (свободи).
V Дібрати синоніми до слів притлумлювати, шумовиння, мізерний, тусуватися, озлидніти.
V Скласти план.
Орієнтовний план
І. Одинадцять років живемо у незалежній Україні.
ІІ. Нації немає без національного самоусвідомлення.
II. За що ми завдячуємо українському слову, пісні, мистецтву.
III. Чому не співають українські “солов’ї”?
1. Агресивна мораль гайвороння й горобців.
2. Між людьми – як між птахами.
3. Справжнє мистецтво і псевдонародне шумовиння.
4. Чому люди не знають справжніх перлин мистецтва?
5. Просте правило “портрето-творців”.
IV. Душа потребує національного повітря.
V. Дихаймо і співаймо!
V Назвати наявні в тексті ознаки публіцистичного стилю.
V Зробити докладний переказ (усно), додавши власні роздуми про роль і значення, українського слова, української пісні та українського мистецтва у житті сучасної молоді (або у власному житті).
МИ Є НАРОД
Ми, українці, були народом, коли, об’єднавшись, відбивали чужинецькі навали, коли ставали під козацькі прапори Богдана Хмельницького і освячували гайдамацькі ножі в Холодному Яру. Ми підносилися до рівня великого європейського народу у філософії Григорія Сковороди і геніальній поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, у музиці Миколи Лисенка та у творчості театру корифеїв. Ми демонстрували світові могутній інтелект народу у відкриттях наших учених: Володимира Вернадського, Миколи Кибальчича, Віктора Глушкова.
І ми, українці, переставали бути народом, догідливо сплачуючи данину ординським ханам та всіляким іншим завойовникам, терплячи наругу й знущання над собою, своєю вірою, культурою, дозволяючи принижувати власну людську й національну гідність різним зайдам. Ми втрачали високе звання народу, коли приречено схиляли голови перед тиранами, оспівуючи чужих вождів і власних манкуртів.
Усе, усе фіксується на скрижалях історії. Усвідомлення себе як народу завжди надавало нам сили і здобувало нам перемоги. Коли ж ми переймалися рабською психологією, підставляючи зігнуті спини під канчуки, ми неминуче зазнавали поразки. Покірливо дозволяю чи вигрібати останні зернинки з убогих хатніх закутків, прирікаючи своїх дітей і себе на голодну смерть, ми ставали безликою сірою масою. Такою ж невиразною, за сучасною термінологією, зомбованою масою виглядали й учасники мітингів, які вимагали страти “ворогам народу”. Але ж у тих списках значилися й наші улюблені письменники, композитори, артисти, вчені з європейською славою! Свідомо перетворюючи свій народ на агресивний натовп, влада з його ж таки благословення знищувала тих, наймудрішііх, найталановитіших, найсміливіших, яких вона найбільше боялася.
То була не тільки наша трагедія, а й наша ганьба. Зазнаючи поразок, ми втрачали все: гідність і державу з Богом даною назвою Україна. Ми ставали в кращому разі Малоросією, а то й Хохляндією, більшість якої вражена вірусом меншовартості.
Уроки історії необхідно пам’ятати й робити висновки. Уперше від летаргічного сну ми пробудилися одинадцять років тому, випроставшись нарешті на повний зріст і на весь світ заявивши, що таки є народом!
Ми в центрі Європи, і нас п’ятдесят мільйонів. На кожного жителя ми вже вирощували по тонні зерна, і тепер воно має бути нашим. Так само, як цукор. Так само, як чавун, сталь, вугілля і кораблі, побудовані на наших заводах. Усі. ми, такі різні, одинадцять літ тому стали єдиними у прагненні реалізувати мрії багатьох попередніх поколінь наших співвітчизників.
Романтично настроєні, щиро переконані в справедливості власних намірів, ми спершу й не помітили, що плодами нашої незалежності насамперед спритно скористалися ті, про яких геніальний Франко писав: “Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала”.
Кожному з нас хочеться, аби якнайшвидше ми подолали соціальні негаразди і вийшли нарешті на стовпову дорогу розвитку. Ми є великий народ і маємо пам’ятати це. У наших руках доля вітчизни, її теперішнє й майбутнє.
Ми маємо головне історичне завоювання – незалежність. (430 слів)
(За О. Глушком)
Пояснити значення слів інтелект, (здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів), манкурт (людина позбавлена пам’яті про свій народ, рід; перен. відступник, зрадник), зомбований (такий, що беззастережно й сліпо підкоряється волі людей, що чинять на нього вплив) та виразів ставати під прапори; вийти на стовпову дорогу; фіксувати на скрижалях історії; випростатись на повний зріст; вірус, меншовартості.
V Дібрати синоніми до слів тиран, наруга, реалізувати, демонструвати.
V Скласти план.
Орієнтовний план
І. Коли ми були народом.
1. Ставали під козацькі прапори і святили гайдамацькі ножі,
2. Підносилися до рівня європейського народу у філософії Сковороди й творчості Шевченка, Франка, Лисенка й корифеїв театру.
3. Демонстрували інтелект у відкриттях учених.
II. Коли ми не були народом.
1. Сплачували данину завойовникам.
2. Терпіли наругу над вірою й культурою.
3. Оспівували чужих вождів і власних манкуртів.
III. На скрижалях історії фіксується все.
1. Усвідомлюючи себе народом, ми здобували перемоги.
2. Прирікаючи себе на голодну смерть, ми ставали сірою масою.
3. Ставали зомбованою масою на мітингах.
4. Найкращі знищувалися з благословення агресивного натовпу.
IV. Ми ставали Хохляндією.
V. Одинадцять років тому ми стали єдиними.
VI. Доля вітчизни в наших руках.
VII. Головне наше завоювання – незалежність.
V Записати на дошці підносилися до рівня великого європейського народу; наші вчені: Володимир Вернадський, Микола Кибальчич, Віктор Глушков.
V Зробити докладний переказ (усно), завершивши його роздумати про те, яким чином впливає здобуття Україною незалежності на долю школярської молоді.
