Увага – Чуттєві форми пізнання дійсності – Пізнавальна діяльність особистості
ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
3. Пізнавальна діяльність особистості
3.1. Чуттєві форми пізнання дійсності
Пізнавальна діяльність постає як активність людини, спрямована на відображення і пізнання навколишнього світу. Залежно від глибини відображення виділяють чуттєві й раціональні форми пізнання світу. Оскільки увага не має власного змісту, то її не відносять до пізнавальних процесів. Однак, обслуговуючи всі психічні процеси, вона є необхідною умовою їх виникнення і функціонування.
3.1.1 Увага
Проблема уваги завжди викликала
Цій проблематиці присвятили свої праці радянські вчені – С. Рубінштейн, М. Добринін, О. Леонтьев, П. Гальперін, Д. Узнадзе, Є. Мілерян. І сьогодні вона має багато нез’ясованих питань методологічного і теоретичного плану.
Природа уваги.
На органи
Відображаючи дійсність, людина завжди спрямовує свою психічну діяльність на ті предмети і явища, які для неї мають життєве значення, відповідають її потребам. Цю вибірковість психічної діяльності пов’язують із такою властивістю психіки, як увага.
Увага – спрямованість і зосередженість свідомості, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності індивіда.
Увага нерозривно пов’язана з діяльністю людини, в діяльності вона існує і нею підтримується. Послаблення її інтенсивності призводить до зниження якісних показників у роботі. Перебувати в стані напруженої уваги означає активно над чимось працювати. Як особливість психічного життя увага має суспільну природу. Вона виникла в процесі праці й стала однією з його основних психологічних характеристик.
Найважливішими функціями уваги є регуляція діяльності та контроль за її перебігом. Від того, на чому і як зосереджується людина, залежить чіткість і повнота відчуттів, сприймань і думок. К. Ушинський писав, що увага є саме тими дверима, через які проникає усе, що тільки входить у душу людини із зовнішнього світу.
На відміну від певних пізнавальних процесів (сприймання, пам’яті, мислення) увага не має свого змісту. Вона виявляється у всіх пізнавальних процесах, характеризуючи динаміку їх перебігу.
Суть уваги виявляється у відбиранні значущих (що стосуються важливих потреб на певний момент) впливів і гальмуванні несуттєвих, побічних. Завдяки цьому відображення стає чіткішим, а діяльність триває доти, доки не завершиться запланований акт поведінки чи не буде досягнуто поставленої мети.
Як вибіркове сприймання впливів увага можлива лише у стані бадьорості організму, зумовленої активною діяльністю мозку. Виділяють чотири стани бадьорості: глибокий сон, дрімота, спокійна бадьорість (сенсорний спокій) і активна бадьорість. Активація як швидке посилення активностімозкової діяльності здійснюється спеціальним утворенням у мозку, яке називають ретикулярною формацією. Вона виявляється в зміні електричної активності мозку і може бути зафіксована електроенцефалографом. Якщо в стані сну в електроенцефалограмі переважають ритмічні коливання низької частоти – повільні хвилі з великою амплітудою (а-ритм), то при переході до стану неспання спостерігається десинхронізація коркової ритміки – з’являються високочастотні коливання малої амплітуди. Перехід до активної бадьорості супроводжується появою у людини орієнтувальних рефлексів і підвищенням чутливості аналізаторів, зміною обміну речовин, роботи серця, ритму дихання тощо. Тому вважають, що фізіологічною основою уваги є загальна активація діяльності мозку, яка забезпечує перехід від сну до активної бадьорості.
Аналіз лише вказаних фізіологічних механізмів уваги не дає змоги пояснити особливості вибірковості уваги. Тому деякі дослідники приписують властивість вибірковості певним відділам неспецифічної системи мозку (вибірковій діяльності ретикулярної формації, неспецифічному впливу таламуса і гіпоталамуса).
З процесом уваги на рівні кори головного мозку пов’язують і наявність у лімбічній системі та лобних долях особливого типу нейронів, що не мають стосунку до органів чуття. Це нейрони уваги (детектори новизни) і клітини очікування. Перші порівнюють дії подразників і реагують на їх зміну, новизну, другі – реагують тоді, коли дія подразника не відповідає тому, на що сподівались.
Завдяки дослідженням І. Сечєнова, І. Павлова, О. Ухтомського, В. Бехтерева, П. Анохіна та ін. сформувалося уявлення про провідну роль кори великих півкуль у системі нейрофізіологічних механізмів уваги.
Предмети і явища, діючи на мозок людини, викликають появу орієнтувальних рефлексів. Спочатку вони з’являються під впливом лише грубих змін середовища, потім – слабших подразників, що набувають сигнального значення. Під час появи орієнтувальних рефлексів змінюється перебіг процесів у корі великих півкуль головного мозку. Утворюється (за Павловим) осередок оптимального збудження, пов’язаний із подразником. За законом індукції нервових процесів це спричиняє гальмування суміжних ділянок кори. Тому нервові імпульси, які доходять до осередку оптимального збудження, відображаються людиною, інші не помічаються.
Отже, за Павловим, фізіологічною основою уваги є наявність у корі головного мозку стійкого осередку оптимального збудження, який негативно індукує суміжні ділянки.
О. Ухтомський назвав осередок оптимального збудження домінантою, тобто панівним осередком збудження. Домінанта визначає характер реакції організму в певний момент і підпорядковує собі всі побічні імпульси, які надходять у цей час у мозок. За їх рахунок вона посилюється, набуваючи більшої стійкості. Так, слабкі звуки мелодійної музики, монотонний шелест листя дерев за вікном підсилюють зосередженість уваги на роботі, що виконується. А тиша нерідко сприяє відволіканню уваги.
Види уваги.
Відомий американський психолог Е. Тітченер виділяв три стадії уваги: мимовільна увага, довільна увага, повернення до першої стадії. “Коли ми розв’язуємо, наприклад, геометричну задачу, – писав він, – ми поступово зацікавлюємося нею і зовсім віддаємося їй, і скоро проблема набуває такої ж влади над нашою увагою, яку має удар грому в момент його появи у свідомості”.
У вітчизняній психології увагу поділяють на мимовільну, довільну і після довільну. Такий поділ на види здійснюється на основі критеріїв наявності чи відсутності свідомої мети, вольового зусилля та інтересу до діяльності.
Мимовільна увага – увага, що виникає в процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем без її свідомого наміру і без будь-яких вольових зусиль із її боку.
За своєю суттю це є орієнтувальний рефлекс на новизну, що грунтується на механізмі виникнення в корі головного мозку осередку домінантного збудження. Спочатку мимовільна увага існує як безумовний рефлекторний процес, зумовлений дією зовнішніх подразників. Така увага характерна для тварин. У процесі розвитку людини вона ускладнюється і стає умовно-рефлекторною – під впливом подразників, що набувають сигнального значення.
Існує багато властивостей подразників, дія яких спричиняє появу мимовільної уваги. До них належать: новизна. раптовість дії, сила, зміна інтенсивності дії, переміщення об’єкта в полі зору, контраст об’єкта з фоном та ін.
Так, прихід незнайомого викладача в аудиторію відразу привертає увагу студентів через свою новизну, а виправлені червоним кольором помилки в зошитах привертають увагу учнів контрастом червоного кольору з фоном сторінки. Проте властивості об’єктів не самі по собі визначають мимовільну увагу. Той факт, що та сама властивість в одних людей викликає увагу, а інших залишає байдужими, свідчить про те, що в появі мимовільної уваги беруть участь не тільки зовнішні впливи, а й внутрішні умови – потреби людей, їх інтереси, бажання, афективні стани тощо. Особливо велика роль у пробудженні мимовільної уваги належить значущим потребам і безпосереднім інтересам. Те, що для людини важливе, цікаве й емоційно захоплююче, викликає тривале інтенсивне зосередження. Тому основним призначенням мимовільної уваги є створення для людини можливості швидко і правильно орієнтуватися в постійно мінливому середовищі, а також виділяти з нього об’єкти, що мають на даний час найбільшу значущість. Мимовільна увага є генетично первинним етапом становлення уваги в її філогенезі і онтогенезі. На її основі виникає і розвивається довільна увага.
Довільна увага – увага, яку особистість свідомо викликає, спрямовує і регулює.
Довільна увага має суспільну природу. Вона сформувалася в процесі праці й спілкування людей. Оволодіння мовою дало людині змогу ставити перед собою усвідомлену мету, оцінювати і обирати шляхи її досягнення, переборювати зовнішні та внутрішні перешкоди і спрямовувати свої зусилля на виконання окремих етапів трудового акту. Чим віддаленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим більші вимоги ставить вона до довільної уваги. Отже, інтелектуальна за передумовами, довільна увага є вольовою за характером.
Досягнення віддалених цілей вимагає від людини значної активності, тривалої зосередженості на процесі діяльності, кінцевому результаті, а також сили волі для долання перепон. Людина, поставивши певну мету, передбачає кінцевий результат, обирає способи його досягнення і контролює їх реалізацію. Отже, за участі довільної уваги відбувається регуляція активності, прогнозування, контроль і корекція діяльності.
Довільна увага наявна там, де предмет уваги не привабливий для людини. Вона завжди є опосередкованою, бо грунтується на операціях, що опосередковують мислення. Будь-який акт уваги, для того щоб стати актом довільної, свідомо спрямованої уваги, повинен насамперед перетворитися на інтелектуальну, опосередковану операцію.
Хоча мимовільна і довільна увага суттєво відрізняються між собою, між ними існують взаємозв’язки і взаємопереходи. Довільна увага виникає з мимовільної при утворенні узагальнених умовних зв’язків, але й довільна може стати мимовільною у зв’язку зі змінами в мотивації діяльності. Так відбувається, коли робітник розпочинає складну і непривабливу, але важливу роботу. Процес входження в діяльність спочатку повільний і тяжкий. Поступово він досягає результатів, і його зацікавлює сам процес. Для підтримання уваги вже не потрібні вольові зусилля, оскільки виникає післядовільна увага.
Післядовільна увага – увага, що виникає на основі інтересу до процесу діяльності.
Вона є цілеспрямованою, тобто залишається на тому ж об’єкті чи виді діяльності, свідомо контролюється (як довільна увага) і не потребує вольових зусиль для підтримання (як мимовільна). Її виникнення збільшує тривалість зосередження на діяльності, сприяє зменшенню втоми, підвищенню продуктивності праці. Післядовільна увага є оптимальною у всіх видах діяльності, але особливо ефективною – в розумовій роботі. Примусово викликати цей вид уваги не можна. Шлях до неї лежить через пробудження інтересу до діяльності.
Структурні особливості уваги. Увага є складною функціональною структурою, утвореною взаємозв’язками її структурних особливостей. До них належать стійкість, концентрація, розподіл, переключення і обсяг уваги.
Стійкість уваги.
Її показником є висока продуктивність роботи протягом тривалого часу. Залежить стійкість уваги від особливостей об’єктів зосередження і активності особистості відносно цих об’єктів. Багаті за змістом, динамічні, різноманітні об’єкти довше привертають увагу до себе, ніж прості, статичні й одноманітні.
Стійкість уваги – часова характеристика уваги, що визначається тривалістю збереження цілеспрямованої уваги на певному об’єкті чи виді діяльності.
Ця структурна особливість уваги залежить від активності суб’єкта, що виявляється в його діях з об’єктом. Вона зростає при виконанні практичних чи розумових завдань, які вимагають повнішого відображення об’єктів. Помірна складність об’єкта теж подовжує час зосередження на ньому уваги, що пов’язано з активною розумовою діяльністю, необхідною для його пізнання.
Протилежна риса – нестійкість уваги – виявляється в її відволіканні іншими об’єктами, тобто в зміні під їх впливом спрямованості діяльності людини. Чим менш стійка увага, тим легше і швидше вона відволікається. В основному відволікають увагу ті самі властивості подразників, які її мимовільно викликають – раптові, сильні, емоційні, динамічні тощо.
Концентрація уваги.
Зосередженість уваги на об’єкті має певну інтенсивність, що виявляється в рівні концентрації.
Концентрація уваги – міра заглибленості людини у певний вид діяльності.
Що більше сконцентрована увага на об’єкті, то менше людина помічає сторонні впливи, тим продуктивнішою є її діяльність. Проте ступінь сконцентрованості уваги не є однаковим протягом тривалого часу: він то зростає, то зменшується. Періодичні короткочасні мимовільні зміни ступеня інтенсивності уваги називають коливаннями уваги.
Існування коливань уваги вперше було виявлено при дослідженні її сенсорних форм. Наприклад, якщо прислухатися до ледве чутного цокання годинника під час виконання якоїсь роботи, то можна помітити, що його то чутно (коли знижується інтенсивність зосередження на діяльності), то ні (коли посилюється зосередженість). Коливання уваги ілюструють і подвійні зображення. Так, якщо певний час дивитися на зображення зрізаної піраміди, то видно, що вона або звернена до глядача зрізаною основою вперед, або вглиб. Дослідження М. Ланге показали, що при сприйманні слабких подразників коливання уваги мають період від 2-З до 10-12 секунд. їх причиною є коливальний процес, пов’язаний із самонастроюванням сенсорних систем організму.
Розподіл уваги. Це надто важлива її структурна особливість, від якої залежить успішна праця вчителя, водія, авіадиспетчера та ін.
Розподіл уваги – здатність людини одночасно виконувати два або більше видів діяльності.
Наприклад, водій під час керування автомобілем повинен одночасно стежити за обстановкою на дорозі, за панеллю приладів, слухати шум мотора, натискати на педалі та перемикати швидкості.
Розподіл уваги можливий лише за певних умов. Не можна розподілити увагу між двома видами діяльності, які вимагають участі однакових аналізаторів. Наприклад, неможливо одночасно слухати (так, щоб зрозуміти) повідомлення по радіо і розповідь співрозмовника. Не можна розподілити увагу між такими видами діяльності, які одночасно вимагають інтенсивних розумових зусиль (розв’язування задач і читання книжки і т. ін.). Чим більше зосереджена увага, тим важче її розподіляти. Можна розподілити увагу між видами діяльності, які людина добре освоїла, при цьому один із них потребує високого рівня усвідомлення, а другий здійснюється на автоматизованому рівні. Так, студент на лекції одночасно слухає повідомлення лектора і записує його (процес письма відбувається на автоматизованому рівні).
Переключення уваги.
Це необхідна умова успішного виконання багатьох видів робіт.
Переключення уваги – перенесення людиною уваги з одного об’єкта або виду діяльності на інший.
Залежно від ситуації переключення уваги може бути повним чи неповним, легшим чи важчим. При потребі може відбуватися 3-4 рази за секунду. Увага переключається легше, коли існує зв’язок між попереднім і наступним видами діяльності, якщо наступний вид роботи цікавіший за попередній, за умови, що попереднє завдання виконано. Існують значні індивідуальні відмінності в переключенні уваги. Є люди, які швидко і легко переходять від одного виду діяльності до іншого, від інших такий перехід вимагає значних затрат часу і зусиль, що зумовлено рухливістю нервових процесів. Поліпшити показники переключення уваги можна завдяки тренуванню.
Обсяг уваги.
Від цієї особливості залежить масштаб проблеми, яка може виявитися посильною чи непосильною індивіду.
Обсяг уваги – кількість об’єктів, які людина може одночасно сприйняти за короткий проміжок часу.
Встановлено, що при короткій експозиції не пов’язаного за змістом матеріалу за 0,1 секунди доросла людина в середньому може сприйняти 5-7, а дитина 2-3 об’єкти. Обсяг уваги залежить від особливостей цих предметів, від того, чи об’єднано їх у групи. Так, якщо 14 літер утворюють змістовне слово, людина може сприйняти його одномоментно. Негативним аспектом уваги є розсіяність, поверхова концентрація, нездатність тривалий час зосередитися на предметі діяльності, невміння керувати своєю увагою. Причини розсіяності є різними. В одних випадках вона зумовлюється глибокою концентрацією уваги на іншій діяльності, в інших втомою, в третіх – її неправильним вихованням.
Часто недоліки уваги зумовлюються органічними захворюваннями мозку. Вони можуть проявлятися у високій рухливості уваги, що не дає змоги тривало зосередитися на об’єкті, у слабкому розподілі уваги, в її малій рухливості чи патологічній фіксації на певному об’єкті.
Властивості уваги не існують ізольовано. Вони тісно пов’язані між собою і є аспектами єдиного акту уваги, який не залишається постійним, а вдосконалюється разом із розвитком людини. Якщо в індивіда сформувалася звичка бути завжди уважним, тоді увага стає властивістю особистості. Ця властивість називається уважністю. Вона пов’язана з наявністю в людини стійкої і зосередженої уваги, вміння бачити у предметах і явищах малопомітні, але важливі для розуміння суті властивості. Уважність є основою чуйності й тактовності у ставленні до людей і має бути невід’ємною рисою керівників, громадських і державних діячів.
