Великих циклів теорія – теорія, обгрунтована російським економістом М. Кондратьєвим у середині 20-х XX ст., згідно з якою функціонування капіталістичного товарного господарства відбувається в режимі не лише середніх (7- 11 років), а й довготривалих коливань, великих циклів в економіці з хвилями піднесення і спаду, зумовлених якісними змінами базисних поколінь машин і технологій, транспортних засобів, великих споруд тощо. У провідних галузях економіки хвиля піднесення першого циклу, згідно з В. ц. т., охоплювала період з кінця 80-х – початку
90-х XVIII ст. до 1810-1817; другого – з 1844-1855 до 1870-1875, третього – з 1891-1896 до 1914-1920. Відповідно хвиля спаду першого циклу охоплювала період з 1810-1817 до 1844-1851; другого – з 1870- 1875 до 1890-1896; ймовірна хвиля спаду третього циклу – з 1914-1920. Хвиля піднесення зумовлена науковими винаходами і великими технічними відкриттями, що спричиняють суттєві зміни в технології виробництва, а це зумовлює реорганізацію економічних відносин. Вона супроводжується залученням нових країн до системи світогосподарських зв’язків і загостренням боротьби за ринки збуту, в т. ч. й через посилення воєнних конфліктів. Для неї характерні зміни в системі
грошового обігу, наростання соціальної напруженості тощо. Для хвилі спаду характерна депресія сільськогосподарського виробництва. Середні цикли при цьому “нанизуються на хвилі великих циклів”, унаслідок чого відбувається модифікація середніх циклів. Вихідним положенням цих досліджень було розмежування еволюційних, або неповторюваних (незворотних), процесів, до яких відносять зміни, що відбуваються в певному і до того ж в одному і тому ж напрямі (постійна тенденція зростання кількості населення, збільшення загального обсягу виробництва продукції тощо), та хвилеподібні, або ж повторювані (зворотні), процеси, які постійно змінюють напрям руху (зміни товарних цін, відсотка на капітал, рівня безробіття тощо). Для таких циклів властиві відповідні закони (див. Закономірності довгих хвиль Кондратьєва).
