Культурологічний словник
ВІДЧУТТЯ – психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу, а також станів організму при безпосередньому впливові подразників на відповідні органи чуття. Матеріальним органом В. є аналізатори. Органи чуття людини одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають її в мозок. У результаті виникає адекватне В. навколишнього світу і стану самого організму. Виникнення В. зумовлюється перетворенням специфічної енергії подразника, який впливає в даний
момент на рецептор, на енергію нервових процесів, перетворення енергії зовнішнього подразника на факт свідомості. Як і будь-яке психічне явище, В. мають рефлекторну природу, їх фізіологічною основою є нервовий процес, який виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор. Здатність до В. виникла в процесі еволюції з подразливості (елементарна форма реакції живого організму на зовнішні впливи). Природничо-наукове обгрунтування матеріалістичної теорії В. дав І. П. Павлов у вченні про вищу нервову діяльність. Поряд із сприйманням В. складає чуттєвий рівень пізнання. Оскільки В. виникають внаслідок впливу
певного подразника на відповідний рецептор, їх класифікують за властивостями подразників і рецепторів: 1) В. зовнішніх подразників (екстероцептивні) – зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові; 2) внутрішніх подразників (інтероцептивні) – органічні (В. спраги, голоду тощо); 3) В. кінестатичні і статичні – В. рухів та положення тіла. У людини розвиток В. зумовлений її суспільно-історичною, трудовою практикою.
