Відносна додаткова вартість – додаткова вартість, яка утворюється внаслідок скорочення необхідного і подовження додаткового робочого часу в межах незмінної тривалості робочого дня. Обгрунтована ця категорія К. Марксом. Виробництво В. д. в. широко практикується відтоді, як робітничий клас домігся законодавчого обмеження тривалості робочого дня, а також в умовах активного впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, за умов конкуренції між капіталістами. Необхідний робочий час може скорочуватися внаслідок зменшення
вартості товару “робоча сила” із підвищенням суспільної продуктивності праці, передусім на товари широкого вжитку, а також у зв’язку з ввезенням дешевих товарів з інших країн. Так, у Китаї ціни з 1999 по 2003 знизились на 20%, в Гонконзі – на 16%. Виробництво В. д. в. має місце, коли зростання реальної заробітної плати відстає від зростання продуктивності праці, отримуваних капіталістами прибутків. До скорочення необхідного робочого часу і зростання додаткового призводить і підвищення податків, сплачуваних працівниками. Водночас тенденцією, яка домінує у повоєнний період, є підвищення вартості робочої сили. Кумулятивна дія цих чинників послаблює можливості виробництва В. д. в. Заперечення В. д. в. рівнозначне твердженню про привласнення найманими працівниками новоствореної вартості або правильності концепції факторів виробництва.
