Вигук

УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
МОРФОЛОГІЯ

Вигук

Вигук – це незмінна частина мови, що виражає почуття і волевиявлення, не називаючи їх. Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови.

За значенням вигуки поділяються на:

1) емоційні, що виражають почуття і переживання: О, ой, ах, фу, пхе;

2) вигуки волевиявлення, що передають спонукання, заклик і т. д.: Цить, гов, алло, ну, гей, гайда, нумо, вйо, ціп-ціп та ін.

За способом творення вигуки поділяються на Первинні, що складаються з одного (А! О! У! Е!), двох (Ах!

Ох! Ух! Ех! Ай!), трьох і більше звуків (Ага! Ну-ну!), та на Вторинні, або Похідні, які утворилися з повноцінних частин мови, що втратили номінативну функцію і стали звичайними виразниками почуттів та волевиявлень (Жах! Дурниця!).

Деякі вигуки утворились від іменників у кличній формі: Людоньки! Господи! Горенько моє!

Вигуками стали і деякі усталені звороти: Цур тобі!

Окрему групу становлять звуконаслідувальні слова: гуп, дзень, ха-ха-ха, ш-ш та ін.

Близькі за значенням до вигуків слова ввічливості (спасибі, до побачення), лайливі вислови (чорт забери).

В окремих випадках, коли вигуки переходять в іменники, вони

виступають у ролі членів речення:

Гетьте (Зникніть), думи, ви хмари осінні (Леся Українка).

Спасибі (дякую) Вам, люди добрі! Навколо чуєм хрум-хрум… хрусь-хрусь (якісь звуки) (М. Коцюбинський).

За походженням є вигуки власне українські (Матінко! Лишенько! Добридень! На добраніч!) Та запозичені (Алло! Біс! Браво! Шах! Клас! О-кей!).

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Вигук - Довідник з української мови