Віра, надія, любов як духовно-практичні виміри людини
Розділ III. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ І ДУХОВНІСТЬ ЛЮДИНИ
Урок 18 . Віра, надія, любов як духовно-практичні виміри людини
Мета: сформувати в учнів власне розуміння основних понять уроку; розвивати вміння розв’язувати пізнавальні завдання, пов’язані з темою кроку; розвивати міжпредметні зв’язки; сприяти духовному розвитку учнів.
Тип уроку: засвоєння нового навчального матеріалу.
Форма проведення уроку: лекція з елементами дискусії та бесіди.
Епіграфи:
– Віра – це основа того, на що сподіваємось. (Євр. 11, 1)
– Любов –
– Надія – патологічна віра у неможливе. (Г. Менкен)
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів
Учитель. 30 вересня православні відзначають День святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.
У II ст., за царювання імператора Адріана (117-138), в Римі жила благочестива вдова Софія (ім’я Софія означає “мудрість”). У неї були три дочки, що мали імена головних християнських чеснот: Віра, Надія і Любов. Глибоко віруюча християнка Софія виховала дочок у любові до Бога. Чутки про належність
Здивований сміливістю юних християнок імператор відіслав їх до одного язичника, якому наказав переконати їх зректися віри. Сестри-християнки не змінили своїх переконань. Тоді розгніваний Адріан велів піддати дітей різним тортурам, після чого наказав їх вбити.
Мучениця Софія, поховавши останки своїх дочок, два дні не відходила від їхньої могили. Третього дня Господь послав їй тиху кончину і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі. Свята Софія, зазнавши за Христа великих душевних мук, разом з дочками причислена Церквою до лику святих.
Сьогодні на уроці ми розглянемо з вами поняття “віра”, “надія”, “любов” як духовні практичні виміри людини.
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
У культурі народів Сходу та Заходу здавна існували ціннісні уявлення про Віру, Надію та Любов. Їх трактування мало як специфічні ознаки, притаманні кожній культурі або конкретній течії в ній, так і спільний, загальнолюдський зміст. Ці поняття багатогранні і багатоаспектні. Уже в давнину віра сприймалася з одного боку як внутрішній, релігійно-екстатичний стан, а з іншого – віра у зовнішні ритуальні традиційно-моральні приписи. Релігійна віра сприймається в єдності догматів, доктрин та моральності (їх визначення як окремих видів віри, а також аналіз значення моральності свого часу були надані І. Кантом).
Залежно від історичних умов та культурної традиції поняття “віра”, “надія” та “любов” розглядаються або в межах певної системи релігійно-міфологічних координат (з різними варіаціями), або поза їх межами, як вияв вільнодумства, а також в контексті суто науково-раціонального сприйняття світу.
Віра | Надія | Любов |
Віра – це упевненість людини в існуванні будь-якого неявища, визнання його реальності. Віра – це почуття і усвідомлення певного ідеалу як вищої сутності, якої завжди прагне людина. Тому віра – це беззастережне прийняття людиною обраного нею ідеалу. залежно від обставин розрізняють такі види віри. Наївна, буденна віра – впевненість в існуванні навколишнього світу, інших людей, свого тіла і духу. Вона формується всім життєвим досвідом людини, починаючи від її народження. Релігійна віра – впевненість в існуванні властивостей, подій, що відбуваються згідно з волевиявленням надприродних і надісторичних сил – богів, духів, які керують життям людини. Ця віра є визначальною ознакою релігійної свідомості, посідаючи головне місце в її структурі. Вона існує як елемент психіки, що охоплює емоційно-вольову та інтелектуальну сфери душі віруючого. Тому таку віру вже неможливо звести до чуттєво обмеженої сфери. Філософська віра означає впевненість в існуванні буття, з яким ми стикаємося щодня, до якого ми належимо, але яке насправді завжди залишається не таким, яким ми собі його уявляємо. Тому філософія спрямована на розкриття прихованої суті відомих явищ, керується вірою в її існування Віра може суперечити набутому досвіду, вона визнається непересічною духовною цінністю. Віруюча людина часто вступає у суперечність із аргументами розуму, свідомо стає на шлях, протилежний знанню і науці, покладаючись лише на свої сподівання. Усвідомлюючи, що набуті людством знання про властивості дійсності принципово не вичерпують неосяжності світу, люди можуть цілеспрямувати свою діяльність, керуючись витворами своєї уяви, які не можна вважати знанням (у буденному спілкування ці витвори людської фантазії називають “інтуїцією”). Віра – основа творчих потенцій людини, вона забезпечує здатність особистості долати самообмеженість, адже складові внутрішнього світу людини – досвід, знання, чуттєві образи у пам’яті, душа – часто виявляються як чинники, що обмежують творчість. позитивність віри як основи творчого ставлення до світу полягає у врахуванні (воно може мати усвідомлений і неусвідомлений характер) тієї обставини, що кожний відомий, досліджений і вивчений процес відбувається завдяки дії безлічі невідомих сил і властивостей, які принципово неможливо пізнати у повному обсязі | Надія – це почуття і усвідомлення людиною сподівання на позитивні наслідки змін, що відбуваються у світі. змістовно це почуття і усвідомлення сповіщають людині її наближення до обраного нею ідеалу чи, навпаки, “віддалення” від нього. Надія – це почуття й усвідомлення людиною необхідності змін. Надія на об’єктивну дійсність – цілком природний наслідок найпершого, найпримітивнішого усвідомлення людиною себе, належності до світу. Найперша надія спирається на осмислення неспростовного факту, що існування світу є головною умовою існування людини взагалі. Здатність людини мати надію на позитивний вплив часто невідомих сил та властивостей дійсності, тобто на саму дійсність, викликає у неї чуттєво визначене захоплення невідомим, бажання єднатися з неосяжним, неприступним, принципово відмінним від відомого, повсякденного. У людини з’являється любов | Любов є ставленням людини до когось або чогось як такого, без чого не можна жити. Любов – це почуття й усвідомлення людиною предмета чи явища як невід’ємної умови свого існування. Види любові: 1. Братерська любов. 2. Материнська любов. 3. Еротична любов. 4. Любов до себе. 5. Любов до Бога. Залежно від обставин та досвіду певне коло людей, предметів сприймається невід’ємною умовою власного гармонійного буття людини, без яких воно сповнене душевних мук і страждань. Тому любов – це передусім почуття, притаманне людині, яке полягає у здатності сприймати світ, природу, життя, конкретних людей, певні предмети як умову свого існування. Відсутність цих неодмінних умов спричиняє непевність, почуття втрати життєдайної опори, звичних підстав для надії |
IV. Підсумок уроку
1. Поясніть, чому саме ці висловлювання взято епіграфами до уроку.
2. Як ви розумієте х зміст?
V. Домашнє завдання
Підберіть десять афоризмів про віру, надію, любов.
