Виробничо-територіальні, або територіально-виробничі, зв’язки (ВТЗ) – структурні зв’язки, які встановлюються між підприємствами та їх групами, галузями виробництва, територіально-виробничими комплексами економічних районів та їх таксономічних територіально-виробничих одиниць (центрів, вузлів, агломерацій, зон) тощо в процесі їх функціонування. Формування ВТЗ починається на рівні виробничих підприємств (зв’язки щодо постачання паливом, сировиною тощо, з обслуговування виробництва машинами, устаткуванням, щодо вивезення напівфабрикатів
і готової продукції). Кожний з цих типів зв’язків може мати внутрірайонний (місцевий) і міжрайонний характер. Зв’язки виробничих об’єднань можуть здійснюватися в межах промислового вузла, адміністративного району або області, охоплювати територію економічного району або декількох районів. Розрізняють виробничі об’єднання, засновані на комбінуванні та кооперуванні своїх підприємств; за поточним споживанням предметів праці; за забезпеченням виробництва засобами праці й нагромадженням предметів праці при розширеному відтворенні; за проміжною продукцією; за кінцевою продукцією. 8ТЗ поділяють
також на внутрігалузеві й міжгалузеві. У зв’язках підприємств, об’єднань територіальна специфіка визначається ступенем транспортабельності вихідної сировини, особливостями її переробки, просторовим розривом між районами виробництва і споживання продукції, порівняльною вартістю одиниці готової продукції тощо. Переважна більшість загально-районних і власне виробничих зв’язків здійснюється в межах виробничо-територіальних комплексів. Співвідношення внутрішніх і зовнішніх ВТЗ виробничо-територіальних комплексів економічних районів України суттєво різняться.
