Європейська інтеграція. Етапи розвитку та сучасні тенденції в європейському союзі
УРОК 91
Європейська інтеграція. Етапи розвитку та сучасні тенденції в європейському союзі
Мета уроку: формувати в учнів знання про етапи й тенденції розвитку європейського співробітництва та Європейського Союзу; ознайомити їх з перевагами й недоліками вступу України до Європейського Союзу.
Основні поняття: економічна інтеграція, преференційна угода, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, етапи розвитку ЄС, вимоги до країн – учасниць ЄС.
Тип уроку: комбінований.
ХІД УРОКУ
I. Організаційний
II. Перевірка домашнього завдання
Семінар-обговорення за темою “Вплив вступу України в СОТ на розвиток головних галузей промисловості й агробізнесу”.
Учитель пропонує учням висловити свою думку з приводу впливу членства України в СОТ у таких галузях, як металургія, хімічне виробництво, машинобудування, сільське господарство і переробка сільськогосподарської продукції (виробництво олії, вирощування зерна, цукру та ін.).
III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності
Процеси міжнародної економічної інтеграції активізувалися в другій половині XX ст. у різних регіонах земної кулі
IV. Вивчення нового матеріалу
Економічні інтеграційні об’єднання за глибиною об’єднувальних процесів класифікуються так:
¦ підписання преференційних торгових угод між окремими країнами або угрупуваннями, що існують, і окремою країною. Країни створюють одна одній режими найбільшого сприяння, але залишають незмінними свої митні тарифи, жодних міждержавних органів для управління не створюється;
¦ зона вільної торгівлі передбачає створення пільгової зони регіонального типу, у межах якої відбувається цілковите скасування митних тарифів у взаємній торгівлі за збереження національних митних тарифів у відносинах із третіми країнами. Може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, що діє в одній із країн-членів;
¦ митний союз являє собою узгоджене скасування групою країн єдиної системи нетарифного регулювання відносно третіх країн. Полегшення взаємної торгівлі країн-учасниць відбувається за рахунок безмитної торгівлі товарами й послугами між ними, а також цілковитої свободи їх пересування;
¦ спільний ринок: країни домовляються про свободу руху не лише товарів і послуг, але й факторів виробництва (капіталу, робочої сили, технологій). Координація економічної політики здійснюється на періодичних нарадах (один-два рази на рік) голів держав та урядів країн-учасниць;
¦ економічний союз – найвищий рівень інтеграції. Передбачає об’єднання національних економік кількох країн на базі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і валютної політики. Уряди погоджуються передати частину своїх повноважень наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації.
Найбільш розвинене у світі інтеграційне угрупування – Європейський Союз, який пройшов усі головні етапи інтеграційного процесу, розширивши своє членство від 6 до 27 країн.
Шість країн (Федеративна республіка Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) у 1952 р. створили Європейське об’єднання вугілля і сталі, яке й започаткувало створення майбутнього Євросоюзу. 7 лютого 1992 р. держави – члени Європейських співтовариств підписали Договір про Європейський Союз, і з 1 листопада 1993 р. пішов відлік часу існування ЄС. Фактори, що сприяли європейській інтеграції, можна поділити на внутрішні та зовнішні. Внутрішні фактори: порівняно невелика територія Європи, близьке розташування країн; обмеженість ресурсів; розвиток транспортних можливостей; потреба національних підприємств у розширенні ринку; взаємопроникнення капіталу. До зовнішніх факторів можна зарахувати: політичне протистояння із США; конкурентне засилля з боку економіки США та країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону на чолі з Японією.
>> Етапи розвитку Європейського Союзу
1. Етап зони вільної торгівлі (1958-1969). Шість країн – Федеративна республіка Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург – підписали в Римі угоду, за якою були поступово скасовані митні тарифи й кількісні обмеження на взаємну торгівлю, запроваджені спільні митні тарифи й митна політика щодо третіх країн. З 1962 р. було введено єдину сільськогосподарську політику, яка й наразі є однією з головних витратних статей бюджету ЄС. Аграрна політика гарантує виробникам сільськогосподарської продукції її збут за раніше встановленими цінами, для деяких видів продукції використовуються прямі дотації. Також Європейський Союз установлює мінімальні ціни на імпортні продукти харчування, виплачує фермерам субсидії в разі несприятливих погодних умов, на модернізацію виробництва. Такі заходи сприяли розв’язанню продовольчої проблеми в країнах Євросоюзу, які повністю забезпечують себе продуктами харчування і є другим (після США) експортером сільськогосподарської продукції. У багатьох європейських країнах продуктивність праці була і є вищою, ніж у США та колишньому СРСР. Наприклад, у Бельгії один працівник сільського господарства “годує” 100 осіб, у Великій Британії – 95 проти 80 осіб у США та 13 у колишньому СРСР.
2. Етап митного союзу (1968-1986) – етап активного розвитку переваг митного союзу країн СС і зовнішньоторговельної політики щодо третіх країн: було скасовано митні збори, знято кількісні обмеження в торгівлі, застосовано єдиний митний тариф для інших країн, спочатку – у межах шести країн-засновниць, до яких згодом приєдналися Данія, Ірландія і Велика Британія, Греція, Португалія та Іспанія. У 1972 р. було започатковано створення Європейської валютної системи.
3. Етап спільного ринку (1987-1992) – завершення процесу створення Європейської валютної системи, уведення в дію ЕКЮ. Також відбувається створення Єдиного внутрішнього ринку, що супроводжується усуненням митних формальностей, які ще лишилися (огляд товарів, перевірка документів), уніфікацією технічних стандартів, нівелюванням різниці в структурі оподаткування, усуненням ліміту на послуги транспорту та зв’язку, працевлаштування тощо. У цей період країни ЄС проводили вже єдину політику в окремих галузях – енергетиці, транспорті, питаннях соціального і регіонального розвитку. Сформувалася й відповідна інституційна структура наднаціонального регулювання, органами якої є: Європейська Рада (скликається двічі на рік у складі голів держав і урядів), Європейське політичне співробітництво (нарада міністрів закордонних справ), Комісія ЄС (виконавчий орган, складається з голови та членів комісії – представників країн – учасниць ЄС), Рада ЄС (Рада міністрів ЄС, сесії проводяться за необхідності), Європейський парламент, Економічна і соціальна рада (консультативний орган), Суд ЄС та Контрольна палата ЄС (контролює правильність фінансових операції, законність використання коштів ЄС).
4. Етап економічного союзу (з 1993 р. – до сьогодні). 1992 р. у голландському місті Маастрихті було підписано угоду про Європейський Союз. Він передбачав уживання заходів щодо стабілізації бюджетної та грошової систем, створення Європейської валютної системи й заміну національних валют єдиною валютою ЄС – євро (у 2002 р. євро було введено в обіг у готівковий формі).
Новий рівень інтеграції вимагає від країн-учасниць забезпечення однорідності економічної політики, що має відповідати таким критеріям:
1) стабільність цін: середній рівень інфляції не може перевищувати 1,5% від середнього значення трьох країн співтовариства, у яких зафіксовано мінімальне зростання цін;
2) збалансованість відсоткових ставок: їх середній річний рівень не повинен перевищувати відповідний рівень у країнах із найкращими показниками, загалом – не вище ніж 20 %;
3) бездефіцитність бюджету (не більш ніж 3 % від сукупного національного продукту);
4) рівень державного боргу не повинен перевищувати 60 % від сукупного національного продукту;
5) стабільність валютних курсів: національна валюта не повинна бути девальвована впродовж останніх двох років і має відповідати нормам ЄС.
Підписання Маастрихтських угод значно посилило політичну взаємодію країн, було запроваджено загальну зовнішню політику та політику в галузі безпеки, загальну політику в галузі юстиції та внутрішніх справ. Усі громадяни держав – членів ЄС є громадянами ЄС, кожен має право: вільно пересуватись і проживати на території держав-учасниць, брати участь у голосуванні та балотуватись на муніципальних та європейських виборах у тій країні, де він мешкає, має право на захист дипломатичними та консульськими службами будь-якої з країн ЄС.
У червні 1993 р. Європейська Рада на своєму засіданні в Копенгагені визнала право кожної європейської країни вступати до Європейського Союзу після виконання ними низки вимог за трьома критеріями:
¦ політичним: стабільність установ, що гарантують демократію, верховенство права, дотримання прав людини та захист прав меншин;
¦ економічним: дійова ринкова економіка;
¦ “членським”: зобов’язання, що випливають з факту вступу до ЄС, визнання його політичних, економічних і монетарних цілей.
Країнами – кандидатами на вступ до ЄС є Туреччина, Македонія, Хорватія та Ісландія (на 01.04. 2011 p.), але ЄС лишає за собою право визначати момент, коли буде готовий прийняти нових членів.
Однією зі стратегічних цілей розвитку України є членство в Європейському Союзі, більшість політичних партій і громадян позитивно налаштовані щодо такої перспективи.
V. Закріплення нових знань і вмінь учнів
1). Розв’яжіть тестові завдання
1. Якщо дві країни укладають угоду, за якою експортно-імпортні операції резидентів цих країн не оподатковуються митами, то така форма інтеграції називається:
А) зоною вільної торгівлі;
Б) спільним ринком;
В) митним союзом;
Г) економічним союзом.
2. До передумов інтеграції належить:
А) сприяння структурній перебудові економіки;
Б) відплив ресурсів від менш економічно розвинених до більш розвинених країн;
В) територіальна віддаленість країн;
Г) близькість рівнів економічного розвитку та ступеня економічної зрілості країн, що інтегруються.
3. Найбільш розвинутим інтеграційним угрупуванням у світі є:
А) Бенілюкс;
Б) ЄС;
В) НАФТА;
Г) БРІК.
4. Остаточне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі за умови збереження національних митних тарифів щодо третіх країн веде до утворення:
А) спільного ринку;
Б) зони вільної торгівлі;
В) митного союзу;
Г) преференційної торгової угоди.
5. Процес інтеграції, що приводить до зближення господарських механізмів, прибирає форми міждержавних угод і узгоджено регулюється міждержавними органами, називається:
А) зоною вільної торгівлі;
Б) спільним ринком;
В) митним союзом;
Г) економічним союзом.
6. Система міждержавних органів, що координують діяльність інтеграційних об’єднань, створюється на етапі:
А) преференційної торгової угоди;
Б) митного союзу;
В) зони вільної торгівлі
Г) функціонування об’єднання.
7. Вставте пропущені слова.
А) _________________________ підписуються на двосторонній основі між окремим державами або між уже наявними інтеграційними угрупуваннями й окремою країною.
Б) _________________________ – узгоджене скасування групою країн національних митних тарифів і запровадження загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі щодо третіх країн.
В) _________________________ – остаточне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі за умови збереження національних митних тарифів щодо третіх країн.
Г) _________________________ – процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів і регулюється міждержавними органами.
Відповіді: 1 – а; 2 – б; 3 – б; 4 – б; 5 – г; 6 – г; 7 – а) преференційні торгові угоди; б) митний союз; в) зона вільної торгівлі; г) економічний союз.
2). Запитання для обговорення
1. Які існують передумови й цілі економічної інтеграції?
2. Назвіть головні етапи інтеграційних процесів. Чим вони відрізняються?
3. Перелічіть головні напрями спільної аграрної політики Євросоюзу.
4. Які аспекти розвитку інтеграційного процесу в Європі є сприятливими, а які – несприятливими для України?
5. Чи справедливе твердження, що виграш малої країни від інтеграції з великою більший, ніж у великої країни?
6. Країна, що виробляє виключно промислові товари, прагне створити митний союз із країною, яка виробляє виключно сільськогосподарські та сировинні товари. Чи приведе такий митний союз до зростання добробуту в кожній із країн? Чому?
VI. Підсумок уроку
VII. Домашнє завдання
1. Опрацювати теоретичний матеріал підручника.
2. Підготувати доповіді про міжнародні валютно-фінансові організації.
