Закон суспільного поділу праці

Закон суспільного поділу праці – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил і об’єктивно неминучим поглибленням процесу поділу праці в різних формах, зокрема спеціалізації виробництва й праці, та зростанням на цій основі продуктивності праці. Спеціалізація виробництва супроводжується підвищенням ступеня його однорідності, удосконаленням засобів і предметів праці, підвищення рівня механізації та автоматизації основних фондів, удосконаленням організації виробництва і праці.

З. с. п. п. виявляється у трьох основних формах: загальній (поділ суспільного виробництва на окремі сфери, роди), частковій (поділ сфер і родів на окремі галузі й види виробництва) та одиничній (поділ праці всередині окремого підприємства на цехи, бригади, професії тощо). Зв’язок між розвитком продуктивних сил, суспільним поділом праці та зростанням її продуктивності виявляється передусім в частковій та одиничній формах. Своєю чергою, зростання продуктивності праці в цих формах – матеріальна основа появи нових великих суспільних поділів праці. Таким, зокрема, є четвертий великий суспільний поділ праці – відокремлення
сфери нематеріального виробництва від сфери матеріального, яке відбулося в розвинених країнах світу (див. Суспільний поділ праці). В цих країнах активно формуються умови для наступних великих суспільних поділів праці, зокрема відокремлення інформаційної сфери від сфер матеріального та нематеріального виробництва, виокремлення управлінської праці в обох сферах наукової діяльності (кількість працівників у розвинених країнах світу з часу розгортання НТР подвоювалася кожні 10 років) та ін. Найповніше З. с. п. п. діє у формі одиничного поділу праці.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Закон суспільного поділу праці - Економічний словник