Закон єдності праці і власності – загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між різними за змістом видами праці та відповідними типами і формами власності. Початково цей закон виражає такі зв’язки між індивідуальною працею людини і приватною трудовою власністю на результати цієї праці. З. є. п. і в. відображає функціонування (функціональні форми) суперечливих сторін людини економічної – людини – працівника і людини – власника, які є окремими елементами суспільного способу виробництва.
Діє в умовах простого товарного і справжнього соціалістичного способу виробництва й поширюється на юридично вільних працівників. Уперше цю головну ознаку З. є. п. і в. сформулював англійський філософ Дж. Локк. Людина, повністю позбавлена власності (як це було з рабами), втрачає стимули до праці, що стає однією з головних причин занепаду економічної системи. І навпаки, такі стимули зростають тією мірою, якою людина перетворюється на власника результатів своєї праці, що є вагомим чинником стабільності та динамізму економічної системи. Прямо пропорційна залежність між індивідуальними стимулами до праці та обсягами
приватної трудової власності – друга ознака З. є. п. і в. Водночас таку залежність можна розглядати як окремий економічний закон, дія якого не поширюється на рантьє та деякі інші категорії, не зайняті продуктивною працею. За простого товарного виробництва З. є. п. і в. діє за умови, що індивідуальна праця відповідає вимогам суспільно необхідної. Умови його дії за капіталізму – привласнення незначної частки додаткової вартості функціонуючим капіталістом і повернення державою вилучених у найманих працівників податків у формі соціальних виплат. Остання умова в окремих розвинених країнах світу здебільшого виконується, перша частково реалізується в результаті продажу акцій найманим працівникам за пільговими цінами, виплати на них дивідендів та ін. Процес праці на сучасному етапі означає поєднання індивідуального з колективним. У трудових колективах результати діяльності окремого індивіда значною мірою залежать від праці трудового колективу. Внаслідок колективної діяльності виникає нова продуктивна сила, результати якої повинні бути колективною власністю, спрямовуватися на задоволення колективних потреб. Тому З. є. п. і в. діє в демократичному суспільстві у формі єдності колективної праці та колективної власності, найповніше виявляючись на трудових колективних підприємствах. Розвиненіша форма дії З. є. п. і в. – єдність усуспільненої в межах національних країн праці та загальнонародної власності.
