Закріплення суверенітету України в політико-нравових актах

Частина третя ОСНОВИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

§ 12. Конституційне право України

3. Закріплення суверенітету України в політико-нравових актах.

Наприкінці 80-х років XX ст. в Радянському Союзі, до складу якого в той час входила Україна, розпочався період революційних змін у політичному й економічному житті. Важливі події відбулися і в Україні. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Цей документ можна вважати першим кроком на шляху до побудови нової незалежної України, у якій ми тепер живемо.

У Декларації було проголошено державний суверенітет України. Крім державного суверенітету, іноді виокремлюють також народний та національний суверенітети, їх також було закріплено в Декларації. Народний суверенітет – цс повновладдя народу, наявність механізмів, засобів і шляхів реаль­ної участі громадян в управлінні державою. Реалізуючи принцип народного суверенітету, Декларація проголосила народ єдиним джерелом влади, закріпила виключне право Верховної Ради України, обраної народом, виступати від імені всього народу України. Національний суверенітет – повновладдя нації, право й можли­вість для неї
самій визначати своє життя, зокрема шляхом ство­рення власної національної держави. У Декларації проголошено принцип поділу державної влади. Для реалізації державного суве­ренітету визначено верховенство влади й законів України на всій території республіки. Це означає, що саме владні органи України мають усю повноту влади на її території, саме Конституція України та закони України мають на території України найвищу юридичну силу. Велике значення мало проголошення економічної самостій­ності України: права на самостійне вирішення питань розвитку науки, культури, (квіти; права на власні збройні сили. Було під­тверджено самостійність України в міжнародних відносинах. Велике значення мало проголошення наміру України стати постійно нейтральною, позаблоковою неядерною державою. Водночас до­кумент передбачав продовження існування України в складі СРСР.

24 серпня 1991 р. – Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України. Саме тому 24 серпня щороку в Украї­ні відзначається як державне свято – Ден”, незалежності України. У цьому Акті було проголошено створення нової незалежної держа­ви, що отримала назву Україна, підтверджено єдність і недоторкан­ність її території. Визначено, що на території нової країни діють лише конституція та закони України.

1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум, на якому було порушено питання про підтвердження Акта. Майже 90% громадян, які взяли участь у референдумі, його підтримали.

Однак новоутворена незалежна держава продовжувала жити за конституцією, яка була прийнята ще в 1978 р. Протягом 1991-1996 pp.

До діючої конституції було внесено сотні доповнень і поправок, дія окремих її розділів була зупинена, з’явилися нові розділи іі поло­ження – про Президента України, Автономну Республіку Крим, Конституційний Суд тощо. Проте це були тимчасові заходи, що мали переважно “косметичний” характер. На порядок денний постали питання про розробку іі прийняття нової конституції нашої держави. Її розробку було розпочато ще 1992 p., 11 березня 1996 р. конституційна комісія схвалила проект конституції і передала його на роз­гляд Верховній Раді України. 24 квітня Верховна Рада прийняла поданий проект за основу, але депутати запропонували до нього понад 5000 (!) змін і доповнень. Розпочалася копітка робота щодо обговорення найважливішого нормативно-правового акта держави. Цей процес був дуже складним – відбувалися жорсткі політичні суперечки. Протягом місяця – до 26 червня – Верховна Рада України не прийняла повністю жодного розділу конституції, окремі статті залишалися неногодженими, хоча для такого документа, як конституція, законотворчий процес просувався досить плідно. Однак Президент України думав інакше. Уважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, 26 червня він підписав Указ, яким призначив на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції України. 27 червня Верховна Рада України відновила роботу з розгляду конституції, і вранці 28 червня 1996 р. після безперервної протягом майже доби роботи Верховна Рада України прийняла Конституцію України. За її прийняття проголосувало 315 народних депутатів.

Прийняття Конституції України закріпило правові основи незалежної України. її суверенітет і територіальну цілісність, було важливим кроком уперед щодо забезпечення прав людини та гро­мадянина в нашій країні, сприяло подальшому підвищенню міжна­родного авторитету України на світовій арені. За цією Конституцією України наша держава живе й нині.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Закріплення суверенітету України в політико-нравових актах - Правознавство