Замість післямови
Політологія
Замість післямови
Політологія в Україні порівняно молода наука – нині відбувається процес її становлення. Заявили про себе наукові установи, що досліджують політичні проблеми, ряд суспільно-політичних центрів. Періодично виходять друком часописи політологічного профілю. Політологія як навчальна дисципліна викладається у вищих закладах освіти.
Окреслене предметне поле політології. У широкому розумінні політологія є наукою про політику та її взаємини з людиною і суспільством. У вузькому – це наука про політичну
Саме в динаміці та дії. Своєрідний політологічний ренесанс, який нині спостерігаємо, криє в собі небезпеку компрометації цієї науки, дилетантизму й непрофесіоналізму, прагнення приручити політологію, зробити її зовнішньо респектабельною служницею тієї чи тієї політичної сили. Певні групи вчених зберегли й посилили свою залежність від влади, інші – розійшлися
Події, які відбулися в Україні в листопаді – грудні 2004 p., свідчать, за словами Збігнева Бжезинського, про “масовий вияв прагнень до змін, вибух самосвідомості, що зачепив значні частини українського суспільства”. Напевне в історії залишиться оцінка України до й після “помаранчевої” революції. Політикам, політологам передусім належить віднайти відповіді на запитання про те, які причини довели до такого стану країну, в чому вони вбачають вихід із суспільної кризи.
Головна причина незгод, які переживає Україна, має внутрішній характер і полягає у невідповідності прийнятим у цивілізованому
світі критеріям сучасного стану її розвитку, позначеного глибокою кризою, що охоплює політичну, економічну, соціальну та духовну сфери. В політичній сфері зростає апатія й недовіра громадян до діяльності владних структур, між владою і суспільством відсутнє взаєморозуміння, щириться глибоке провалля. В економічній – відсутня довгострокова стратегія інноваційного розвитку виробництва; в соціальній – зростає майнова нерівність, відбувається зубожіння переважної частини населення; найбільш глибокою й небезпечною є криза в духовній сфері: спостерігається втрата політичних і соціальних орієнтирів та ідеалів, криза світогляду, втрата смислу повсякденного буття, не сприйняття дійсності.
При цьому слід враховувати зовнішній чинник. За одностайним твердженням вітчизняних і зарубіжних (у тому числі й російських) експертів, нині розгортається “остання політична битва” між Заходом і Росією за вплив на Україну. В геополітичному протиборстві беруть участь Росія, Сполучені Штати Америки, Європейський Союз. Те, що відбувається в Україні, сприймається як реалізація політичної стратегії Заходу, яка свого часу пройшла через Сербію та Грузію і спрямована проти Росії.
Як уже зазначалося, досвід пострадянських держав (Україна не є винятком) переконливо свідчить, що політика в них уражена багатьма “дитячими хворобами”, серед яких передує неадекватність рівня наявної еліти зрослим вимогам часу, а також потребам суспільства.
Політична еліта України протягом тривалого часу не спромоглася визначити стратегію розвитку суспільства, шляхи вирішення проблем, що постали перед ним, не сконсолідувала суспільство, не змогла зробити для народу того, що повинна була зробити, маючи владу.
Політична еліта, яка виросла в умовах союзної держави, не сформувалась як справжня еліта, а тому виявилася неспроможною вирішувати загальнодержавні завдання. Академік І. Дзюба: “Відбувся раптовий викид у псевдоеліту, склалася “гримуча суміш”, у якій змішались осколки радянської партійної номенклатури, політичні кар’єристи, демагоги, сумнівного походження скоробагатьки”. У результаті до влади у своїй переважній більшості прийшла на всіх рівнях олігархізована, корумпована управлінська еліта. Головною її метою є особисте збагачення. Корупція пронизала владну вертикаль згори донизу. Причина суспільної неефективності сучасної української політичної еліти – не у відсутності знань і вмінь, а в тому, що вона не має потреби брати до уваги інтереси суспільства. Мораль колишньої номенклатури та нової буржуазії не передбачає такої чесноти, як служіння суспільству.
Зрозуміло, що така еліта могла створити політичний лад лише за власною міркою і створила його. Відмітними рисами цього устрою є нехтування суспільними інтересами, безконтрольність, безвідповідальність, непрозорість. Публічну репутацію того чи того представника еліти почали вимірювати близькістю до центрів прийняття державних рішень, товщиною гаманця, демонстративним надвитратним особистим споживанням.
На роль справжньої еліти претендує опозиційна політична еліта. Безумовно, сам факт наявності політичної опозиції є позитивним. Проте українська опозиція, в усякому разі значна її частина, має переважно те саме коріння, що й владна еліта. У її складі є представники великого й середнього бізнесу, для яких головний сенс діяльності – захист цього бізнесу політичними методами, орієнтація на цінності особистого споживання. Чи зможе опозиція, оволодівши владою, бути справжньою елітою? Час покаже.
Яким бачиться вихід із ситуації? На сучасному етапі нагальною потребою для українського народу є сильна демократична влада. Саме на розв’язання цієї проблеми спрямована політична реформа. Сила демократичної влади (а за такою владою перспектива) значною мірою грунтується на довірі народу, його активній участі у здійсненні державної політики. Для здобуття такої довіри, поряд з іншими передумовами, вирішальними є дії самої держави, її владних структур, її лідера, її політичної еліти, дії, які мають бути етично вмотивовані. Свого часу Ян Масарик на запитання, чого головним чином потребує чеське суспільство, відповів: “Не боятися й не красти”. Ці слова сьогодні дуже актуальні для України.
Як свідчать результати соціологічних досліджень, громадяни України бажають бачити на посаді Президента країни визнаного лідера загальнонаціонального масштабу, професійного політика, який, очоливши державу, впевнено завершить економічні реформи, рішуче поведе боротьбу з бідністю, безробіттям, викорінить злочинність, корупцію, клановість, забезпечить зростання доходів і добробуту громадян. Зусилля владної еліти мають бути спрямовані на формування в Україні єдиної політичної нації, високорозвиненого громадянського суспільства й набуття європейських цінностей, входження нашої держави у європейські та євроатлантичні структури.
