Заощадження населення – вклади населення в ощадному банку з метою зберігання грошей і отримання доходів у формі відсотків. Джерелом З. н. є доходи від власності (на засоби виробництва, цінні папери, домашнє майно, об’єкти інтелектуальної власності та ін.), продаж робочої сили. Розрізняють трудові та нетрудові З. н. Вкладаючи гроші в ощадний банк, населення прагне: 1) зберегти їх і зібрати певну суму для купівлі необхідних товарів тривалого користування, а також відкласти на випадок хвороби, смерті, для забезпечення належного рівня життя
після завершення трудової діяльності тощо; 2) вберегти гроші від знецінення та отримати певні доходи у формі відсотка. Для збереження грошей від знецінення рівень відсотка повинен перевищувати темпи зростання цін. В Україні З. н. після проголошення незалежності були конфісковані антинародними режимами. В Білорусі і в Росії значну частину таких заощаджень повернуто населенню, а в Україні до 2005 – лише 1/132. Оскільки повернути З. н. держава у найближчі роки неспроможна, вона повинна: 1) взяти на себе зобов’язання з урахуванням інфляції; 2) надати можливість найбіднішим верствам населення отримувати щомісяця кошти, які
б забезпечували придбання мінімального споживчого кошика; 3) оплачувати цим верствам комунальні послуги через безготівкові розрахунки; 4) виплачувати відсотки за вкладами найбіднішим верствам населення за умов сприятливої економічної кон’юнктури; 5) за відповідних умов розвитку народного господарства здійснювати реальну компенсацію іншим верствам населення, поступово збільшуючи суму компенсації вкладів від 200 до 300 грн., тощо. Реальне повернення З. н. почалось в Україні з 2005.
