Екологія – охорона природи
ЗАСОЛЕННЯ ГРУНТІВ – процес нагромадження розчинних солей (переважно хлоридів і сульфатів натрію і магнію) у грунті. Спричинює формування солончакових (глибинне засолення) і солонцевих (поверхневе засолення) грунтів. Розрізняють первинне 3. г.- прир. нагромадження в грунті солей внаслідок випаровування грунтових вод, значного вмісту солей у грунтотворних породах або під впливом еолових, біогенних та ін. чинників, а також вторинне 3. г., спричинене штучною зміною водного режиму грунту (напр., за умов ненорм.
зрошування). Процес вторинного 3. г. може відбуватися в не засолених або первинно засолених грунтах. Він зумовлюється в основному переміщенням до поверхні водорозчинних солей з глибоких шарів підстилаючих порід і грунт, вод або припливом мінералізованих вод із зрошуваних масивів. 3. г. негативно позначається на рослинах у зв’язку з підвищенням осмотичного тиску грунт, розчинів і токс. дії окремих йонів (особливо натрію і хлору). Для ділянок із засоленими грунтами характерна специф. рослинність – галофіти. За вмістом токс. йонів у грунтах (у мекв на 100 г грунту), розрізняють 4 ступені 3. г.: слабке (0,3-1,0), середнє (1,0- 3,0), сильне
(3,0-7,0) та дуже сильне (понад 7,0). В Україні площа засолених грунтів досягає 3 млн га. В основному вони розміщені у степовій зоні, на знижених ділянках рельєфу, в умовах високого рівня грунт, вод. На Пд. України надмірне зрошення та інтенсивна меліорація спричинила значне вторинне засолення грунтів, що зменшило цінність великих площ с.-г. угідь.
