Зміст і сутність категорії навчання – НАВЧАННЯ Й ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК

Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник

РОЗДІЛ 2

1 НАВЧАННЯ Й ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК

1.1. Зміст і сутність категорії навчання

Навчання – це специфічний вид діяльності, що його здійснює педагог, організатор педагогічного процесу, з метою передати учням у педагогічно опрацьованій формі дозовану частку певної науково-практичної інформації.

По суті – це процес активної педагогічної взаємодії між тим, хто навчає, і тим, хто навчається. В результаті цього процесу в учня формуються певні знання, уміння і навички,

а також загальні пізнавальні здібності.

Як наукова категорія поняття навчання розглядається в тісному зв’язку з такими категоріями: освіта, виховання, викладання й учіння. Навчання й виховання утворюють цілісне поняття освіти, яке є інтегральним педагогічним механізмом соціального розвитку індивіда. Саме через цей механізм суспільство реалізує прилучення його до здобутків власного виробництва, науки та культури з метою їх дальшого відтворювання й розвитку. Сама категорія освіти має щонайменше три модуси теоретичної представленості: система освіти (державна, недержавна, початкова, середня, середньо-спеціальна,

вища та післядипломна), навчально-виховний процес функціонування та здобування освіти, результат освіти – освіченість, що є синонімом загальної й професійної компетентності спеціаліста. В цьому випадку освіта розглядається удвох планах. Перший – як освітній стандарт вимог, які повинна задовольняти людина з певною освітою. Другий план існування результату освіти – сама людина, яка пройшла навчання в певній освітній системі.

З психологічного погляду категорії навчання й освіта не є тотожними, оскільки остання ширша за обсягом і включає ще й виховання. Навчання в системі освіти “відповідає” за передавання способів культурно-історичного опанування дійсністю, забезпечуючи таким способом формальну сторону процесу соціалізації особистості. Виховання ж, очікуваним результатом якого є формування цінностей, інтересів, ідеалів та соціальних установок вихованця, практично відтворює й в доступній формі передає вихованцю культурно-історичний зміст інтенцій (потреб, ідеалів та цінностей) сучасної йому цивілізації. Таким чином забезпечується ста-новлення змістового боку особистості людини. Немає потреби в детальному обгрунтуванні очевидної тези про неподільну єдність і взаємозумовленість цих двох механізмів спрямованої соціалізації людського індивіда: у навчанні з необхідністю присутні виховні моменти, а виховання неможливе без елементів научіння людини. “Не можна виховувати, не передаючи знань, будь-яке знання діє, виховую-чи”, – підкреслював видатний російський письменник, філософ і суспільний діяч Л. М. Толстой, узагальнюючи власний досвід організації навчання у своїх педагогічних творах. Тим не менше, ці категорії неважко й диференціювати. Так, результати виховання (самовиховання) можна усвідомити, задавши запитання: “Що являє собою людина?” “Якою вона є?”. А результат навчання (і, відповідно, учіння) проявляється в тому, як вона діє.

Отже, навчання необхідно розглядати і в парі з такою категорією, як учіння (навчальна діяльність). Разом вони утворюють єдину цілісність процесу педагогічної взаємодії. У межах цього процесу передається й засвоюється зміст навчання. У цьому контексті навчання як педагогічна діяльність виступає лише однією стороною педагогічного процесу, орієнтованого на передавання соціального досвіду. У ході навчання педагог організовує й здійснює педагогічну взаємодію з метою стимуляції та управління активністю учня (студента), який у ході педагогічної взаємодії розгортає і здійснює під керівництвом учителя (викладача) навчальну діяльність по засвоюванню соціально-практичного досвіду.

Сам процес навчання за психологічним змістом також не є однорідним. Він складається принаймні з двох функціонально різнорідних видів активності педагога. По-перше, це діяльність по передаванню або ретрансляції учнівській аудиторії науково-практичної інформації, яка становить зміст навчання, по-друге, це активність педагога по орієнтації навчальної діяльності учнів (студентів) на ефективне засвоювання змісту навчання, що передбачає організацію, стимуляцію та управління такою діяльністю.

В сучасній системі освіти вимальовується стійка тенденція до зміни питомої ваги кожного з видів активності педагога в процесі навчання на користь збільшення функцій управління учінням та все більшого передавання функції викладання друкованим (підручники, довідники, словники) та електронним засобам комунікації.

Таким чином, організація, стимуляція та управління нав-чальною діяльністю учнів стає центральним змістом активності педагога в педагогічному процесі. Прекрасну метафору – передбачення історичної необхідності розвитку такої тенденції запропонував ще у 20-ті роки XX ст. Л. С. Виготський, коли писав, що педагогові потрібно перестати бути рикшею навчально-виховного процесу, який, образно кажучи, не лише організовує рух навчання, обираючи його маршрут, а й тягне на собі, наче кінь, весь тягар цієї складної роботи, залишаючи учневі лише можливість “ковтати” підготовлену інформацію. Настав час стати йому вагоноводом, тобто водієм трамвая. Поняття трамвай – аналог потенціалу сучасного учня, що має власні великі потужності, які необхідно викликати до життя, організовуючи й управляючи всією складною системою двигунів, гальм і сигналів.

Стосовно змісту навчання зазначимо, що сучасна українська освіта, на жаль, дуже інформаційно перевантажена. Так, освітній стандарт вивчення курсу фізики в середній загальноосвітній школі передбачає засвоєння учнями за роки навчання в американській школі 300 понять, в англійській – 600, а в українській – 1200 фізичних термінів. Змінити стан справ тут необхідно, чітко відділивши доцільно необхідне засвоєнню від можливого. При цьому з позиції психолого-педагогічної науки необхідно послуговуватися такими основними критеріями добору науково-практичної інформації:

– знадобиться в розвиненій формі людині як соціально зрілому суб’єктові власної життєдіяльності;

– не здійснить від’ємного впливу на розвиток моральної свідомості учнів;

– сформує уміння самостійно поповнювати знання й оволодівати новими видами діяльності;

– забезпечить всебічний розвиток суб’єкта учіння: не лише інтелектуальний, а й фізичний, моральний та естетичний.

У психолога – педагогічній літературі відзначається тенденція розширеного тлумачення категорії навчання, що дає змогу включати в поняття навчання як викладання, так і учіння. іноді ця тенденція простирається ще далі і, скажімо, у “Психологічному словнику” за редакцією В. І, Войтка знаходимо таке означення учіння: “Це – навчальна праця (на противагу педагогічній праці), яка відображає активність учня (студента) по оволодіванню соціальним досвідом”. Крім того, трапляється й таке, що замість терміна “навчання” вживають термін “учіння”. З нашої точки зору, з метою запобігти різночитанню у другому випадку активність учня доцільно називати все-таки учінням, а не навчальною працею, навчальною діяльністю, а діяльність навчання як і виховання міцно закріпити за педагогом; у першому ж випадку доречніше вживати поняття педагогічний (навчальний, або освітній) процес.