Діяльність ОУН та УПА в 1943-1944
Тема 1. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945). ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА (1941-1945)
§ 4. АНТИНАЦИСТСЬКИЙ РУХ ОПОРУ
5. Діяльність ОУН та УПА в 1943-1944 Pp.
Оскільки формування та боротьба вояків УПА відбувалися в умовах підпілля, нині важко визначити кількість учасників тогочасного національно-визвольного руху. Найдостовірнішими вважаються архівні документи ОУН та УПА, що збереглися на Заході. Вони засвідчують, що наприкінці 1943 р. УПА мала у своїх лавах майже 20 тис. вояків, а навесні 1944 р. їх було 25-30 тис. Оприлюднені архіви НКВС УРСР стверджують,
Розмах боротьби УПА проти фашистів продовжував наростати і в травні 1943 р. У бою з окупантами біля спаленого с. Кортеліси повстанці вбили командувача спецвідділів СА генерала В. Лютце. Занепокоєні такою активністю нацисти протягом липня-вересня 1943 р. провели одна за одною п’ять великих операцій, метою яких було знищення повстанців. У ході наймасштабнішої з них протягом червня-вересня було задіяно 10 тис. солдатів, літаки, танки, бронепоїзди. Відомо, що протягом липня-вересня УПА витримала 74 бої, не рахуючи 48 дрібних сутичок. У боях загинули 3 тис. німців і 6 тис. повстанців.
Одночасно з нацистами занепокоїлися антивізацією УПА і радянські керівники партизанського руху, які мали завдання тримати край під своїм контролем. Тому в липні 1943 р. партизанське з’єднання С. Ковпака пройшло рейдом із Білорусії до Карпат через Західну Україну в Бориславсько-Дрогобицький нафтовий басейн, який мав стратегічне значення для вермахту. У ході рейду партизани вживали каральних заходів проти “недружніх” сіл. Виконавши своє головне завдання, ковнаківці почали вести бої як із нацистськими силами, так і з українською самообороною. 4-6 серпня 1943 р. після поразки під Делятином С. Ковпак повернувся в ліси Білорусії із загоном, у якому залишилося 300 чоловік. Через наближення радянської армії німецька й українська сторони послабили протистояння, хоча сутички між ними тривали до закінчення окупації. Остання сутичка відбулася у вересні 1944 р. поблизу м. Коломиї.
В Україні діяла широка мережа підпільних організацій націоналістів. Вони однаково були поширені як у сільськогосподарських, так і в індустріальних областях. Це пояснюється тим, що в індустріальних районах жили вчорашні українські селяни, які мусили залишити працю на землі через політику колективізації та голодомор. Пам’ять про радянські репресії живила їхні антирадянські настрої, а німецька окупація зміцнювала їхнє національне самоусвідомлення.
Історичний факт
Про високий рівень охоплення національними підпільними організаціями центру і сходу України свідчать такі цифри. На 5 березня 1944 р. німецькими спецслужбами було викрито 196 осередків ОУН із них: 46 – у Дніпропетровській області, 32 – у Київській, 30 – у Закарпатській, 19 – у Полтавській, 15 – у Рівненській і Житомирській, 9-у Сталінській.
Українські повстанці змушені були воювати й на третьому фронті – проти польської Армії Крайової (АК). Її керівники прагнули взяти під контроль землі, утрачені польською державою в 1939 р. До розпалювання ворожнечі в Західній Україні були причетні й керівники АК, і провід ОУН та УПА. Обидві сторони вважали себе захисниками державних інтересів на західноукраїнських землях. Ворожнечу провокували також німецькі окупаційні власті, які набирали до загонів допоміжної поліції поляків для проведення каральних акцій проти українського мирного населення. Через це на Волині та в Галичині розпочалися взаємні терористичні акти, різанина, жертвами якої стали не лише військові повстанці, а й понад 100 тис. мирних жителі”, як поляків, так і українців.
