Меркантилізм (іт. merkante – Торговець, купець) – одне з найбільш ранніх економічних учень політичної економії, згідно з яким головну роль в економіці, у створенні прибутку відіграє сфера обігу, а багатство нації полягає в грошах. Виник в останній третині XV ст. з розпадом феодального способу виробництва і зародженням капіталізму. Меркантилісти узагальнили досвід первісного нагромадження капіталу, у т. ч. торговельного, пограбування та колоністської експансії. Абсолютною формою багатства вважали гроші (в той час – срібло, золото), а нагромадження
багатства, на їхню думку, відбувається у сфері зовнішньої торгівлі (тому об’єктом їх дослідження була лише сфера обміну). У розвитку М. розрізняють ранній і пізній етапи. На ранньому етапі (остання третина XV ст.- початок XVI ст.) М. існував у формі монетаризму, який фетишизував благородні метали (як єдину форму багатства) і виникнення та примноження багатства пов’язував з процесом обміну, із здійсненням метаморфози Г-Т-Г1. Представники раннього М. – Г. Скаруффі (1519-1584) в Італії, У. Стаффорд (1554- 1612) в Англії та ін. Монетаристи намагалися обгрунтувати концепцію “грошового балансу”, в якій з метою збільшення
багатства пропонували заборонити вивезення грошей за кордон, обмежити імпорт, встановити високі мита на товари, які вивозяться, запровадити державну монополію на торгівлю валютою та ін. Однак ці рекомендації не дали очікуваних результатів. Крім того, держава неспроможна була здійснювати належний контроль за торгівлею, масштаби якої після відкриття золотих і срібних копалень у США значно зросли. Почалося також псування монет (монетаристи рекомендували урядам робити це). Ці обставини сприяли появі пізнього М. у середині XVI ст., найвідомішими представниками якого були Т. Мен (1571-1641) в Англії, А. Монкретьєн (1575-1621) у Франції. Визначальною для пізнього М. є концепція “торговельного балансу”, згідно з якою для розвитку зовнішньої торгівлі необхідно створити сприятливі умови. Меркантилісти рекомендували продавати іноземцям більше товарів, ніж купувати, скорочуючи споживання іноземних товарів, вивозити насамперед готові товари (оскільки за них можна отримати більше грошей) і заборонити ввезення предметів розкоші, виступали за обкладання митом іноземних товарів і стимулювання вивезення вітчизняних наданням премій виробникам, продукція яких користується попитом в інших країнах, за зниження витрат і поліпшення якості продукції та ін. З метою формування сприятливих умов для зовнішньої торгівлі М. обстоювали необхідність розвитку мореплавства, створення великих торговельних компаній, захоплення колоній, стимулювання розвитку експортних галузей промисловості та ін. Таким чином центр своїх досліджень пізні меркантилісти перенесли зі сфери грошового обігу у сферу торгового обміну, що відповідало вимогам практики. Однак вони не вивчали безпосереднє виробництво, його економічні закони, тому джерелом прибутку вважали нееквівалентний обмін, а продуктивною працею – працю в галузях, продукція яких вивозилася за кордон. Водночас гроші, на їхню думку, є не лише засобом нагромадження, а й засобом обігу, товаром, і тому вони певною мірою ототожнювали їх з капіталом. Проте меркантилісти неспроможні були з’ясувати вартість товару, вважаючи, що товар має вартість, оскільки купується за гроші, і вона визначається кількістю отриманих за нього грошей. З огляду на це, вони не розкрили вартість самих грошей, зосередившись здебільшого на міновій вартості. М. здебільшого обстоював обмежене втручання держави в економіку, проте А. Монкретьєн виступав за втручання держави в економічне життя, за її піклування про селян. Крім того, він запровадив у науковий обіг термін “політична економія” (хоч предметом науки вважав сукупність правил господарської діяльності), стверджував, що багатство створюється працею, надавав особливого значення природному багатству. Т. Мен обгрунтував теорію торговельного балансу, акцентував на необхідності поліпшення якості продукції, запровадження митних тарифів державою, виступав проти зберігання грошей як скарбу, надмірної кількості грошей у країні, однак обстоював втручання держави в торгівлю. Г. Скаруффі (Італія) пропонував: запровадження єдиної грошової одиниці для всіх країн; встановлення співвідношення між золотом і сріблом у пропорції 1:12; скликання міжнародного з’їзду з питань грошового обігу. Меркантилісти запровадили у науковий обіг поняття “національне багатство”, акцентували на дослідженні якісного аспекту вираження вартості, на еквівален
тній формі товару, порушили проблему джерела доходів, еквівалентності обміну та ін. Однак методологічною основою М. була мінова концепція, згідно з якою сфера обміну – вирішальна сфера економічного життя суспільства. Ця концепція, а також постулат про визначальну роль грошей у господарському житті стали однією з важливих теоретико-методологічних передумов монетаризму, що утвердився в 70-80-ті XX ст.
