Політологічний словник
Нейтралітет – позиція безсторонності, зайнята треті ми державами стосовно воюючих сторін і визнана воюючими сторонами, причому така позиція створює права й обов’язки у відносинах між безсторонніми державами і воюючими країнами. Розрізняють постійний Н., загальний і частковий Н., добровільний і договірний Н., збройний Н., доброзичливий Н, абсолютний тощо. Під постійним Н. розуміють такий міжнародно-правовий статус держави, відповідно до якого вона зобов’язується у випадку війни не вступати в неї на стороні
будь-якої воюючої держави і не надавати воюючим прямої допомоги. Інші країни зобов’язані поважати постійно нейтральну державу. У мирний час постійно нейтральна країна не повинна вступати у військові союзи і блоки. Н. не практикувався в античні часи. У середні віки становище змінилося лише в тому, що в пізнє середньовіччя воюючі не примушували треті сторони робити вибір. Юридичних обов’язків і прав, пов’язаних з Н., не існувало. Держава могла стверджувати, що вона не бере участі у війні, незважаючи на те, що надавала в розпорядження однієї з воюючих сторін кошти, війська й інші види допомоги. В часи Г. Гроція Н.
був визнаний міжнародно-правовим інститутом, але перебував лише на початковій стадії розвитку. Тільки у XVIII ст. теорія і практика міжнародного права виробили єдину точку зору, згідно з якою нейтральні держави зобов’язані зберігати позицію безсторонності, а воюючі – поважати недоторканність нейтральних територій. Проте не вважалося порушенням Н. надання певної підтримки відповідно до раніше підписаних договорів. Тобто нейтральна держава могла посилати на допомогу воюючій стороні війська і пропускати її війська через свою територію. Кожна воююча сторона могла використовувати ресурси нейтральних держав. Постійний Н. може бути договірним і декларативним. Статусом договірного постійного Н. користується Швейцарія, Н. якої був проголошений Декларацією Віденського конгресу від 20 листопада 1815 р. Статусом декларативного постійного Н. користується Австрія, Н. якої був проголошений Федеральним конституційним законом про Н. від 26 жовтня 1955 р. Одним з останніх прикладів постійної нейтральної держави, Н. якої грунтується на законі, є Туркменістан. Загальним Н. є Н. держави, жодна частина території якої не оголошена нейтралізованою в силу договору. Основні відмінності між загальним і частковим Н. полягають у можливості нейтралізації частини території держави. Добровільним Н. є Н. держави, який не грунтується на її зобов’язанні залишатися нейтральною під час будь-якої війни. І навпаки, Н. держави у силу договору, що зобов’язує утримуватися від участі у війні, є договірним. Доброзичливий, абсолютний і недосконалий Н. існували як види Н. у XVIII та XIX ст. Сучасне міжнародне право не виключає невіддільного права постійно нейтральної держави на самозахист від агресії відповідно до ст. 51 Статуту ООН. Постійно нейтральні держави мають право на членство в універсальних і регіональних міжнародних організаціях, основна мета яких полягає в забезпеченні міжнародного миру і безпеки.
Нальдє Я. Постянно нейтральное государство. – СПб., 1905; Оппенгейм Л. Международное право. – М., 1950; Алимов Ю. Неприсоединение: история, теория, проблемы. – М., 1990; Кудряченко А. I. Доля нейтралітету // Політика і час. – 1993. – №11; Политологическая энциклопедия. – М., 2003.
А. Кудряченко
