Поняття пам’яті – ПАМ’ЯТЬ
ПСИХОЛОГІЯ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
ПАМ’ЯТЬ
Поняття пам’яті
ПАМ’ЯТЬ – це здатність живої системи фіксувати факт взаємодії із середовищем (зовнішнім або внутрішнім), зберігати результат цієї взаємодії у формі досвіду і використовувати його в поведінці.
Факти запам’ятовування, збереження, відтворення, пригадування, пізнавання, забування тощо давно були предметом пильного спостереження і вивчення. Мабуть, серед “психологічних” понять тільки пам’яті вдалося пройти довгий шлях від античності до сучасності,
Є багато теорій пам’яті. Одна з них – асоціативна теорія пам’яті. Асоціація – обов’язковий принцип усіх психічних утворень. Суть механізму асоціації – у встановленні зв’язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості.
Залежно від умов, необхідних для їхнього утворення, АСОЦІАЦІЇ поділяють на три типи:
– асоціації за суміжністю;
– асоціації за схожістю;
– асоціації за контрастом.
Асоціація за суміжністю – це відображення у психіці людини зв’язків між предметами
Асоціації за суміжністю виникають під час, згадування подій, свідком яких була людина, у разі заучування навчального матеріалу тощо.
Асоціація за схожістю наявна тоді, коли у психіці відображено зв’язки між предметами, схожими між собою в певному аспекті (помилкове сприйняття незнайомої людини як знайомої).
Асоціація за контрастом утворюється під час відображення у психіці людини предметів і явищ об’єктивної дійсності, пов’язаних між собою протилежними ознаками (високий – низький, швидкий – повільний, веселий – сумний тощо).
Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізнавальної діяльності і життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відображають не лише збіг подразників у часі та просторі, їхню схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними.
Причинно-наслідкові асоціації є базовими щодо міркувань і логічних побудов.
Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював того, чим детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.
Фізіологічне підгрунтя пам’яті. Механізми пам’яті досліджують у межах різних наук, насамперед фізіології, біохімії, психології. Фізіологи з’ясували, що пам’ять забезпечує спільна робота функціональних блоків мозку, значну роль серед яких відіграє блок приймання, обробки й зберігання інформації. Нейрони цього блоку здатні зберігати сліди збуджень і звіряти їх із параметрами нової інформації. Інформація, що надходить, недовго циркулює в замкнених нервових колах. Процеси запам’ятовування та збереження являють собою утворення тимчасових нервових зв’язків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена. Процес відтворення – це відновлення цих зв’язків, а забування – їхнє гальмування. Тривале збереження інформації перебуває під контролем лобових часток мозку і в разі їхнього ураження процес відтворення стає безконтрольним.
Як засвідчили біохімічні дослідження, збудження нейронів викликають хімічні реакції, що призводять до зміни складу рибонуклеїнової кислоти (РНК). Повторна дія того самого подразника зумовлюватиме такі самі зміни, а здатність молекул РНК змінюватися практично необмеженою кількістю способів дає змогу зберігати дуже велику кількість різноманітних слідів. На відміну від молекул РНК, молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) є носіями генетичної пам’яті, зберігають коди генотипу людини. Хоча деякі види ДНК беруть участь і в процесах прижиттєвої пам’яті.
Пам’ять також здатна відновлювати певний емоційний стан у разі повторної дії ситуації. Слідами в емоційній пам’яті є не емоції і почуття, а ті чинники, які їх зумовили.
