Росія
Паблик рилейшнз
ПАБЛІК РИЛЕЙШНЗ СИЛОВИХ СТРУКТУР I СПЕЦСЛУЖБ
Росія
МДУ одним з перших набрав для перепідготовки офіцерів за програмою “спеціаліст у зв’язках з громадськістю”. У рамках Міністерства оборони видається 65 військових газет, 8 журналів. У гарнізонах є 160 телецентрів. Однак, як вважає начальник Генерального штабу генерал армії Михайло Колесников, на сьогодні фактично втрачено “єдине воєнне інформаційне поле”. Перед журналістами ставиться завдання: “виграти “інформаційну війну”, яку… ведуть проти
Значущість даної проблематики для урядових структур Росії добре ілюструє розробка Спеціальної інформаційно-аналітичної комісії уряду Росії (травень 1995 р.), яка носить назву: “Міфологія чеченської кризи як індикатор проблем національної безпеки Росії”. Наведемо деякі витримки, які демонструють, що перед нами справді вихід на якісно інший рівень мислення з даної проблематики:
– “громадська думка” вважає правдою те, що їй здається правдою, є цікавим і сильно зачіпає її емоції. І будь-які порівняно несуперечливі відомості, не зовсім “сокирно”
– перед комісією ставиться завдання – “терміново створити конкурентоспроможну федеральну інформаційну модель “чеченської кризи”, яку через наявність ядра антиросійської інформаційної моделі, що вже склалося, можна назвати “анти-міфом” в розумінні необхідності дати “дзеркальне відображення” за основними вузлами структури західного варіанта чеченського міфу”;
– основні труднощі бачаться в такому: “немає розуміння, усвідомленого бажання і необхідності відпрацювання технологій взаємодії структур державної влади в такій “людській реальності” і з такою “символічною реальністю”, якою є громадська думка і взагалі “ідеологічна сфера”. Ми бачимо принципово інший підхід, принципово інше розуміння проблем, що стоять перед державою в інформаційній сфері.
У Росії всі інформаційні структури МВС об’єднуються в нове управління преси та інформації, завданням якого стає інформаційне забезпечення структур міністерства і пропаганда досвіду боротьби зі злочинністю. Внаслідок цього навіть на рівні райвідділу міліції створюється посада офіцера прес-служби, в московському FМ-ефірі стала працювати державна радіостанція “Міліцейська хвиля”, що входить в об’єднання “Телестудія МВС Росії”. За цим має йти і свій телеканал.
Начальник Центру громадських зв’язків МВС Росії Володимир Ворожцов говорить про структуру свого центру як про таку, що складається із п’яти підрозділів: група аналізу преси; група з проведення брифінгів, конференцій, круглих столів; відділ зв’язків з мас-медіа; підрозділ зв’язків з громадськістю, який працює з політичними партіями, громадськими організаціями, творчими спілками, депутатами; відділ оперативного реагування. Він визначає поняття кризова ситуація таким же чином: “Кризовою вважається подія, яка може вплинути на суспільну обстановку, – групові порушення громадського порядку, вбивство з особливо тяжкими наслідками, захоплення заручників… Є відпрацьована методика реагування”.
Колишній Міністр оборони Росії Ігор Родіонов прямо звернувся за допомогою до ЗМІ: “Я щиро дуже хочу, щоб преса і телебачення стали надійними союзниками армії в цей найскладніший для неї момент. Нам потрібна підтримка ЗМІ не у вигляді фальшивої похвальби чи прикрашання дійсності, а у вигляді об’єктивних матеріалів, що містять конструктивні пропозиції. Нагадаю лише, що свого часу ЗМІ зробили дуже багато корисного, щоб відродити престиж армії СІНА, яка теж була в тяжкому морально-політичному становищі. Я сподіваюся на підтримку нашої четвертої влади…” Характерне тут посилання на досвід США, знання якого, однак, не входить в загальнообов’язкову норму. Отже, можна припустити, що подібні плани почали розроблятися і в рамках російської армії. Є й непрямі посилання на значущість громадської думки, що видно із відповіді І. Родіонова на запитання кореспондентів, чому він приїхав на зустріч на “Волзі” і без супроводу: “А це спеціально, щоб ви про мене добре написали. А то зараз розпишете: мовляв, прибув на “Мерседесі”, та не на одному…”
В. Крючков так описує процес гласності в рамках спецслужб, при цьому згадує і про свої сумніви. “Було визнано необхідним рішуче стати на шлях гласності в роботі органів держбезпеки всіх рівнів і напрямків. З цією метою було створено Центр громадських зв’язків, чекісти пішли в трудові колективи, двері Комітету, його органів на місцях було широко відкрито для делегацій, окремих осіб, зустрічей з представниками державних, громадських організацій, засобів масової інформації, з діячами мистецтва, вченими”. І ще один цікавий аргумент, який вимагає по-іншому моделювати комунікативні дії в цій галузі: “Практично вся діяльність органів держбезпеки є незвичайною з погляду простої людини, їхні форми й методи роботи можуть викликати неоднозначне і притому нерідко негативне сприйняття. Тому при опублікуванні матеріалів про діяльність органів, його співробітників врахування цього аспекту необхідне, потрібні об’єктивні, сумлінні пояснення, коментарі”. Про таку ж ситуацію говорить Микола Леонов: “За Шебаршина нам довелося значною мірою “розкритися” перед громадськістю. Нападки на Комітет державної безпеки в демократичній пресі ставали настільки злісними і провокаційними, що керівництво розвідки з благословення Крючкова почало виступати перед трудовими колективами, роз’яснювати сутність і зміст своєї роботи, доводити, що розвідка – не паразит на шиї народу, а його очі й вуха, до того ж розвідка є прибутковим в грошовому аспекті підприємством: ми здобували такі науково-технічні секрети, які коштували десятки і сотні мільйонів доларів”. Як бачимо, “гласність” у цій сфері виникає у відповідь на “кризу”, а раз так, то явно запізнюється за часом.
У повідомленнях преси про створення в рамках ФСБ спеціального підрозділу для роботи з російськими журналістами як аргумент наводиться інформація про те, що в посольстві США роботою з пресою зайнято 8 співробітників.
Правда, є й такий аспект, як свідоме перебільшення небезпеки зі своєю метою. Так, директор ФСБ М. Ковальов говорить таке: “Однак я розумію своїх іноземних колег-професіоналів, котрі теж хитають головою: мовляв, так, “російська мафія” наступає. Під це відкривають фінансування, дають більше грошей – отже, повторююсь, з погляду прагматичного, я їх розумію”.
