Системні кризи

Системні кризи – кризи, які охоплюють цілісну економічну систему окремої країни або групи країн упродовж певного періоду. Системними є економічна, фінансова (в т. ч. валютна, банківська, біржова, боргова, платіжна), аграрна та ін, кризи. Хоча економічна криза у широкому контексті включає фінансову, платіжну та інші форми криз, водночас ці форми розгортаються відносно незалежно, можуть мати різні глибину і відбуватись у різні періоди. Так, в економіці США 2001 була економічна криза, але не спостерігалось фінансової. С. к. у вузькому значенні можуть

відбуватись і в межах окремих сфер, галузей або комплексу галузей економіки (згідно з вимогами системного підходу, як окрема система розглядається підсистема – сфера або комплекс галузей економіки). Зокрема, аграрна криза в Україні охоплює продуктивні сили, відносини економічної власності та інші підсистеми в цій сфері. На відміну від такого трактування С. к., російський економіст В. Іноземцев виокремлює дві С. к. залежно від порушень цілісності і збалансованості між основними секторами економіки, а отже, радикальних змін у співвідношенні цих секторів. Такими секторами, згідно з концепцією індустріального суспільства,
є первинний (аграрний сектор), вторинний (обробна промисловість) і третинний (сфера послуг). Перша С. к., на його думку, сталася у розвинених країнах світу у 60-80-х XX ст. внаслідок різкого зменшення першого сектора (так, якщо 1870 частка сільського господарства щодо ВВП у США становила бл. 40%, 1945 – 15%, то на початку 60-х – бл. 10%, на початку XXI ст. – менше 1,5% і в ньому зайнято нині менше 2% населення). Отже, в цей період (60- 80-х XX ст.) аграрний сектор нібито поступився місцем індустріальному (обробній промисловості). Другу С. к. він датує 90-ми XX ст. і пов’язує зі швидким розвитком четвертинного, тобто інформаційного сектора, який витісняє вторинний (обробну промисловість – як синонім індустріального суспільства), що призводить до появи постіндустріального суспільства. Основними недоліками цієї концепції є, по-перше, відсутність чіткої періодизації С. к., тобто обгрунтування низки кількісних показників, які б підтверджували перехід кількісних змін у нову якість. Якщо дотримуватись таких вимог, то домінуюча роль вторинного сектора розпочалась ще на початку XX ст. оскільки в середині XVIII ст. у сільському господарстві було зайнято 80% працездатного населення, а наприкінці XIX – на початку XX ст. – бл. 40% (у розвинених країнах), а у промисловості – бл. 30%. По-друге, такі структурні зрушення між секторами мали поступовий еволюційний характер, тоді як поняття “криза” передбачає наявність різних змін. По-третє, в цей період мали б відбуватись гострі економічні кризи, чого практика не підтверджує. По-четверте, концепція базується на хибній методологічній основі – філософії позитивізму (див. Позитивна економічна теорія; Постіндустріальне суспільство). По-п’яте, така класифікація більше відповідає поняттю “структурні зрушення в економіці” і позбавлена ознак системності.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Системні кризи - Економічний словник