Економічна думка Стародавнього Сходу
Історія економічних вчень
ЕКОНОМІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ ТА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. МЕРКАНТИЛІЗМ
2.1. Економічна думка Стародавнього Сходу
Виразники економічної думки стародавнього світу – великі мислителі (філософи) й окремі правителі рабовласницьких держав – прагнули ідеалізувати і зберегти назавжди рабовласництво і натуральне господарство.
Докази ідеологів стародавнього світу грунтувалися переважно на категоріях моралі, етики, моральності та були спрямовані проти великих торгово-лихварських операцій, тобто проти
Джерела економічної думки Стародавнього Сходу:
– Вавилон – кодекс царя Хаммурапі;
– Китай – Конфуцій;
– Індія – трактат “Артхашастра”.
Збірка законів царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н. е.) створена близько 1760 р. до н. е. Він приділяє особливу увагу зміцненню влади рабовласників над рабами, приватній власності взагалі та охороні інтересів царських службовців;
Дає можливість зробити висновок про вельми значний розвиток товарно-грошових відносин у Вавилонії.
Конфуцій (Кун Фудзи) (551-479 pp. до н. е.) заклав основи конфуціанства
Індійський трактат “Архашастра” (буквально – “наука про користь, про практичне життя”) – це збірка порад з питань управління державою. У трактаті описується ідеальна держава з розгалуженою поліцейською системою і сильною царською владою, для зміцнення якої допускаються будь-які витрати. Це найважливіше джерело відомостей про суспільні відносини, економіку, політичні інститути Стародавньої Індії. Автором трактату вважають Каутілью (IV ст. до н. е.) – давньоіндійського державного діяча.
Відповідно до цих джерел для азіатського способу виробництва характерні:
– надмірне регулювання господарства за допомогою регламентації сфери позикових операцій і торгівлі;
– надання провідної ролі в економіці власності держави;
– проголошення недоторканності приватної власності.
