Епістолярний стиль мови і мовлення – Стилі і форми мови
Стилістика української мови
Епістолярний стиль мови і мовлення
Цей стиль суттєво й своєрідно відрізняється від усіх інших стилів. Епістолярне мовлення має тільки писемну форму вияву, хоча тексти цього стилю (приватні листи, записки, щоденникові записи, мемуари і йод.) можуть бути прочитані і вголос. “Усна” форма епістолярного мовлення є тільки особливим відтворенням мовлення писемного. У мовленні в межах епістолярного стилю виокремлюють різні жанри. Найпоширеніший з-поміж них – це приватні листи. Слово “лист” – омонімне.
Приватне листування має переважно побутовий характер. Адресант (автор листа) зазвичай розповідає (від першої особи) про певні події і своє ставлення до них, про свій життєвий досвід, інтереси, етичні переконання, естетичні смаки (свої і чужі) тощо. Важливо виявляти в листі небайдужість, писати зацікавлено, навіть позитивно інтригуюче, бо від змістовності й емоційності листа найчастіше залежить емоційність сприймання його адресатом (одержувачем). Беззмістовність, сухість приватного листа іноді теж викликає емоційність, але здебільшого негативну.
Зразком епістолярного стилю є приватний лист, напр.:
15 листопада 1839. Петербург.
Микито, рідний брате!
Минуло вже більш як півтора року, а я до тебе не написав ні півсловечка. Вибачай, голубе сизий, так трапилось. Скажу щиру правду…; я так собі думав – що ж, що я напишу письмо, хіба їм буде легше? Твого лиха не возьму на себе, а свого тобі не оддам.. Так що ж з тих писем? Папір збавлять та й годі. Воно, бач, і так і не так, а все-таки лучше, коли получиш, прочитаєш хоч одне слово рідне. Серце ніби засміється, коли знаєш, що там діється. Так отаке – то, мій голубе, нудно мені стало, що я не знаю, що у вас робиться. Та й ти таки не без того, щоб не згадав свого брата Тараса, школяра, – бо вже дуже давно, як ми з тобою бачились, та що ж робити ма(є)ш, коли Бог не хоче, потерпим ще трохи, а там, коли живі та здорові будем, – то, може, і побачимось…
Добраніч.
Твій рідний брат.
Тарас Шевченко.
Ще, письмо, котре найдеш у моєму письмі запечатане. Оддай Івану Станіславовичу Димовському і поклонись йому од мене та попроси, щоб він написав до мене що-небудь, та вкупі і пришліть, як я вам посилаю, оставайся здоров.
Не забудь же, зараз напиши письмо – та по-своєму.
1839, ноябр 15-дня, С. Петербург.
(Т. Шевченко. Повне зібр. творів: У 6-ти т. – К.: 1964. – Т. 6. – С. 9-10).
Текст листа пройнятий тугою за рідним краєм, ніжністю до рідних, спогадами про минуле. Стиль викладу невимушений, природний. Емоційність розповіді досягається й добором мовних засобів: семантикою і структурою речень, їх оповідністю, насиченістю (скажу щиру правду; я так собі думаю; все-таки лучше; Бог так хоче; живі та здорові будем і под.), народними звертаннями (рідний брате, голубе сизий, мій голубе). Деякі слова й форми слів (письмо, лучше, найдеш, будем та ін.) з погляду сучасного сприймання ненормативні, але лист написано в часи активного формування норм сучасної української літературної мови, коли такі слова були звичними.
Розглянутий лист Т. Шевченка є зразком родинно-побутового листування. Існують також інші жанри (різновиди) листування, серед яких розрізняють листування інтимно-товариське і листування приватно-ділове. Інтимно-товариське листування найповніше виявляється в листах закоханих, найближчих і близьких родичів, друзів, колег, товаришів. Зміст такого листування – це зазвичай розповідь, обмін думками з питань, потреб, фактів, подій, які хвилюють або становлять певний інтерес для адресанта й адресата чи тільки для одного з них. Кожен такий лист позначений неповторністю, суто особистісним і своєрідним мовленням, стилем автора.
Листування приватно-ділове відрізняється від інтимно-товариського, однак адресується не офіційній особі, а особі, близькій адресантові за професією, за спільністю інтересів тощо. Приватно-діловий лист є загалом особистісним, але в ньому, крім індивідуального, наявне громадське. На такий лист не передбачається накладання резолюції адміністративної особи.
Прикладом приватно-ділового листа є лист українського вченого Агатангела Кримського (1871 – 1942):
13.11.1894 р.
До І. Франка.
Перш усього пам’ятайте, що я Вас дуже люблю, а через те зробити Вам якусь послугу – мені самому любо. Отож давайте мені скільки хочете поручень, – я їх охоче сповнятиму, аби міг. Іноді справді я не можу швидко справуватись, бо живу на кондиції, не в городі, а під городом, – тим-то я й спізняюсь. Але чи раніше, чи пізніше, я все робитиму, що Вам треба буде (…)
Фотографію свою охоче шлю й дуже-дуже радий одержати Вашу.
Бувайте здорові!
Щиро Ваш люблячий
А. Кримський
(А. Ю. Кримський. Твори: В 5-ти т. – К., 1973. – Т. 5. – Кн. 1. – С. 138).
Висловлене в тексті листа почуття, суто особистісне (Я Вас дуже люблю) пов’язане з певними справами, йдеться про домовленість допомагати один одному.
Лист доповнено двома завершувальними дописками – ніби прощальними формами, які різні за обсягом і сповнені окремого змісту. Потреба в них з’явилась уже після написання листа. Для цього вживається спеціальне позначення P. S. (лат. post scriptum – букв, після написаного). Дописок може бути дві і більше. Наприклад, процитований вище лист А. Кримського до українського письменника Івана Франка (1856 – 1916) має таке завершення:
P. S. Коли в Вас є не дуже давно друковані які-небудь етнографічні праці на польській мові або другій (не пізніше од 1892 р.), то повідомте мене: я тепер веду в “Этнографическом обозрении”, в відділі рецензій, галицький і восточний огляд, – то й написав би рецензію.
P. S. Чи не знаєте, що таке з “Зорею”? Здається, цензура її заборонила.
Питання про епістолярний стиль як стиль окремий і протиставний іншим стилям певною мірою дискусійне. Не всі лінгвісти – стилісти (стилістологи) беззастережно послуговуються цим терміном. Наприклад, на думку Д. Розенталя, “не може в наш час претендувати на самостійне існування і так званий епістолярний стиль, жанри якого пов’язані або з розмовним мовленням (приватний лист побутового змісту), або з мовленням офіційним (офіційне листування між установами) чи публіцистичним (відкритий лист до редакції) і т. д.”. Варто, однак, зауважити, що “офіційне листування між установами” – це не мемуарний жанр епістолярного стилю, бо мемуарами прийнято називати написане у формі спогадів про події минулого, в яких автор брав участь – як очевидець, свідок чи безпосередній учасник.
У мовознавстві немає єдиного погляду щодо терміна “епістолярний стиль”. Не виокремлюють епістолярного стилю сучасні українські мовознавці І. Чередниченко, О. Пономарів, М. Пентилюк та ін. Деякі науковці (О. Булах та ін.) вважають за доцільне вести мову про епістолярний жанр (а не про стиль), оскільки для стилю начебто не вистачає виразних диференційних (розрізнювальних) ознак. Насправді таких специфічних стилетвірних особливостей, ознак достатньо для того, щоб вважати епістолярний стиль мови й мовлення окремим стилем.
Лексичні, граматичні й орфографічні особливості. Епістолярному стилю мови (й мовлення), який найвиразніше виявляється в приватному листуванні (родинно-побутовому, інтимно-товариському й приватно-діловому), властиві переважно такі розрізнювальні й визначальні ознаки:
А) зверху зліва вказують дату написання листа, напр.: 3.01.2001 (усталеної форми немає); на початку чи в кінці листа інколи зазначають місце його написання; завершують лист підписом (на розсуд автора);
Б) лист починають звертанням до адресата, яке може бути офіційним, напівофіційним, дружнім тощо. Характер його залежить від стосунків між тим, хто пише листа, і тим, кому лист адресується. Найбільш звичними є такі звертання: друже, друже мій, брате, братику, матусю, матінко рідненька, тату, любий друже, добродію мій, пані та ін. Звертання пишуть з великої літери, після них ставлять знак оклику. Звертання найчастіше виражаються власною (Іване, Марійко) або загальною (синочку, сестричко, кохана) назвою. Дуже часто звертання може поширюватись пояснювальним словом (іменником, прикметником чи дієсловом), яке вказує на ставлення адресанта до адресата (Милий друже!, Здорова(і) була(и), матусю!, Найдорожча моя! та ін.). Листа починають також словами, що вказують на час написання листа (Добридень!, Добрий день!, Доброго вечора Вам!). Форма прощавання в листі теж залежить від взаємин його автора з адресатом (До побачення, Прощавай, Привіт, Пиши, Цілую, Кохаю, Чекаю, До зустрічі, До скорої зустрічі та ін.). Після цих слів ставлять знак оклику або крапку. У доборі лексики, у вживанні великої чи малої літери, розділових знаків тощо виявляється особистість автора. Має значення також те, коли, кому, з якою метою пишеться приватний лист;
В) займенники ти, ви у звертаннях до однієї особи пишуть з великої літери, засвідчуючи цим власну вихованість, одну з ознак індивідуальної мовленнєвої культури;
Г) щоб спонукати адресата до певної дії, поведінки, використовують відповідні слова і словосполучення: скажи, зроби це, напиши мені, спитай його, шлю вітання, надсилай листа, листа одержав, кланяйся нашим, цілую (Тебе, Вас) та ін.;
Г) усі назви адресата можуть повторюватись, ускладнюватись афіксами (особливо суфіксами), набуваючи певної позитивної чи негативної оцінки (здрібніло – пестливої, голубливої, прихильної чи, навпаки, зневажливої, осудливої тощо): батечку, таточку, сестричко, дідусю, голубонько, серденько, любий, кохана, рідненький, дорогенький, дорогесенький; бабище, дідугане; зраднику, боговідступнику, не патріоте і под.;
Д) синтаксис листа залежить від індивідуальності його автора. Наприклад, листи Т. Шевченка насичені поетичними висловами, рядками віршів, народних пісень, простотою фрази, її народними ознаками. У листах Лесі Українки простежується тональність, ліризм, семантична прозорість і зрозумілість тексту. Легка іронія чи жарт додають щирості, але не принижують гідності іншої особи. Форма викладу тексту, побудова речень залежать і від того, кому адресовано лист.
Створюючи тексти епістолярного стилю, мовці послуговуються всенародною мовою, використовують епістолярії з ми – особливі слова і сполучення слів, синтаксичні конструкції, які й репрезентують неповторну мовленнєву індивідуальність цього стилю. Мова з епістолярними ознаками обслуговує специфічне заочно-писемне спілкування однієї особи з іншою (іншими) в найрізноманітніших сферах життя – виробничій, професійній, а найбільше – в побутовій, щоденній, ситуативній.
Епістолярне мовлення в своєму типовому вияві – монологічне, проте природними елементами епістолярного тексту можуть стати і діалоги, почуті або прочитані автором, а потім відтворені в листі.
Отже, епістолярне мовлення, як і розмовно-побутове, наукове тощо, неоднорідне за своїм змістом і граматичною будовою (бо завжди має неповторного творця), зорієнтоване на виконання суто індивідуальної комунікативно-стилістичної функції.
