КОМПОЗИЦІЙНІ ПРИЙОМИ ХУДОЖНЬОГО КОНСТРУЮВАННЯ
ХУДОЖНЄ КОНСТРУЮВАННЯ ОБ’ЄКТІВ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
7. Загальні відомості про дизайн
7.5. КОМПОЗИЦІЙНІ ПРИЙОМИ ХУДОЖНЬОГО КОНСТРУЮВАННЯ
До головних композиційних прийомів належать ритм, метр, симетрія, асиметрія, статика і динаміка.
Ритм – властивість, характерна для багатьох явищ природи, в тому числі для життя людини (ритми обміну речовин, серцебиття, дихання та ін.), а також ритмічні цикли року, відпливи й припливи моря тощо. Ритмічність, повторюваність окремих рухів і їхніх циклів характерна для процесів праці, а
Ритм як композиційний прийом художнього конструювання – це повторення елементів об’ємно-просторової і площинно-орнаментальної
Прийом ритмічності може грунтуватися не тільки на величині й послідовності елементів, йому можуть бути підпорядковані також пластичність, фактура, тон, колір (рис. 29). Складний ритм грунтується на поєднанні або накладанні простих елементів. Кількість комбінацій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур має кількісні межі. Метричний і ритмічний композиційні прийоми побудови форми поширюються також на геометричні тіла і їм подібні тектонічні структури, в побудові яких немає ознак ряду. Коло, квадрат і всі правильні багатокутники належать до чітко виражених метричних форм, а криві конусного перерізу (еліпс, овоїд, парабола, гіпербола) і спіралі – до ритмічних фігур. Конус і піраміда метричні по горизонталі й ритмічні по вертикалі.
Якщо для метричних композиційних структур характерна спокійна монотонність, урівноваженість, то ритмічні структури вирізняються частотою – сповільненою і прискореною. Важливе значення для ритму має напрям. Ритмічна організація композиційних елементів (наприклад, взаємного розміщення орнаментальних мотивів на площині) може здійснюватися в одному, двох або чотирьох напрямках (сітчаста композиційна схема орнаменту).
Симетрія як композиційний прийом – це чіткий порядок у розміщенні, поєднанні елементів частин відповідної структури виробів. Принцип симетрії спостерігається в природі (наприклад, кристали, листочки, квіти, метелики, птахи, тіло людини та ін.) (рис. 30).
Симетрія вносить в об’єкти художнього конструювання порядок, закінченість, цілісність (рис. 31).
Відомо три типи симетрії.
Перший, найпоширеніший, – так звана дзеркальна симетрія. Фігури або зображення, розміщені в одній площині, діляться лінією на однакові частини, аналогічно відбитку в дзеркалі. Цим типом симетрії наділена більшість об’єктів рослинного і тваринного світу, а також людина.
Рис. 29. Приклади ритмічних композицій, складених зі стилізованих біоформ
Рис. 30. Симетрія у природі
Рис. 31. Симетрія у формах автомобілів
Другий тип симетрії – осьова, трансляція або перенесення частини форми предмета відносно осі. Симетричні фігури, що суміщаються на площині одна з одною, можуть переноситися вздовж однієї або двох осей.
Третій тип симетрії – гвинтова, або циклічно-обертова, застосовується для об’ємних тіл обертання. Симетрична фігура рівномірно переміщується відносно осі, перпендикулярної до центра основи, обертається навколо неї, залишаючись у межах кривої.
Порушення симетрії може застосовуватися з метою посилення виразності форми та її гострішого емоційного впливу на людину.
Асиметрія – відсутність будь-якої симетрії. Асиметрія виражає невпорядкованість, незавершеність. Вона за своєю суттю “індивідуальна”, тоді як в основі симетрії закладена певна типологічна спільність. їй підпорядковуються твори, наділені симетрією цього типу. У композиційному рішенні об’єктів художнього конструювання симетрія й асиметрія є важливими прийомами організації цілісної форми.
Динаміка та її протилежність – статика (урівноваженість) діють на емоції, визначаючи характер сприйняття форми виробу. Контраст співвідношень створює динаміку як “зоровий рух” у напрямі переважаючої величини (рис. 32). Це однаково стосується об’ємних і площинно – орнаментальних форм. Слабка динаміка виражається нюансними співвідношеннями елементів. Тотожні співвідношення величин форми за трьома координатами характеризують статичну структуру.
Композиційний прийом динаміки і статики грунтується не тільки на вимірних величинах форми, а й на співвідношеннях інших властивостей (ажурності, тону, кольору, фактури тощо).
Рис. 32. Динаміка форм автомобілів
