Логіка і методи педагогічних досліджень – Педагогіка як наука

ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
Основи педагогіки

1. Загальні засади педагогіки

1.1. Педагогіка як наука

1.1.4 Логіка і методи педагогічних досліджень

Педагогіка як наука може розвиватися лише за умови поповнення новими фактами, здобутими у процесі наукових досліджень.

Наукові дослідження є особливою формою процесу пізнання. Це систематичне цілеспрямоване вивчення об’єктів, у якому використовують засоби та методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджувані об’єкти. У педагогіці дослідження поділяють

на фундаментальні та прикладні.

Фундаментальні дослідження мають на меті розкрити загальну суть педагогічних явищ, дати наукове обгрунтування педагогічної діяльності.

Прикладні дослідження, враховуючи фундаментальні знання, дають відповіді на питання, що безпосередньо пов’язані з практикою.

Національною доктриною розвитку освіти в Україні окреслено завдання випереджувальної інноваційної розбудови національної системи освіти і науки як основи розвитку особистості, суспільства, нації і держави. На виконання цих завдань Академією педагогічних наук України розроблено “Основні напрями досліджень

з педагогічних і психологічних наук в Україні”, в яких окреслено актуальні проблеми педагогіки і психології, що вимагають дослідження.

Так, нагальною є потреба здійснення досліджень з методології, філософії освіти, які дадуть змогу обгрунтувати цілі, ідеали освіти, визначити її зміст, на якому вибудовуватиметься тип культури суспільства, формуватиметься нова українська нація.

Актуальними є дослідження теоретико-методологічних проблем виховання, змісту і динаміки цілісного виховного процесу, взаємодії особи, статі, сім’ї, навчального закладу, суспільства, а також дослідження з особистісно-орієнтованого виховання дітей і молоді в різних соціальних умовах, утвердження цінностей гуманістичної педагогіки, гармонійного формування розумових, моральних і фізичних якостей особистості.

Потребують уваги сучасні педагогічні технології, що грунтуються на використанні досягнень психологічної науки, вікової фізіології, соціології та інших наук про людину, нових інформаційних технологій, які враховують вікові та індивідуальні особливості учнівської молоді.

На порі розроблення інформаційних комунікаційних технологій, визначення їх ролі в розвитку єдиного освітнього простору країни.

Логіка педагогічних досліджень. Науково-педагогічні дослідження повинні враховувати такі особливості педагогічного процесу:

– неоднозначність перебігу (результати навчання, виховання і розвитку залежать від одночасного впливу багатьох чинників);

– неповторність (під час повторного дослідження педагог має вже справу з іншим “матеріалом”, оскільки неможливо зберегти навіть попередні умови);

– експерименти, які суперечать етичним нормам, забороняються;

– об’єктивні висновки можна отримати тільки за багаторазових спостережень і лише в узагальненій формі.

Результати науково-педагогічних досліджень мають відповідати таким вимогам:

– суспільна актуальність;

– наукова новизна;

– теоретична і практична значущість;

– наукова об’єктивність і достовірність;

– доступність висновків і рекомендацій для використання їх в інших конкретних наукових дослідженнях або в практичній діяльності;

– з’ясування міри, меж і умов ефективного застосування отриманих результатів.

Процес дослідження в галузі педагогіки охоплює такі основні етапи:

– визначення проблеми дослідження – вона повинна бути новою, актуальною, відповідати об’єктивним потребам розвитку педагогічної теорії та практики;всебічне, грунтовне вивчення уже встановлених наукою фактів, тверджень і висновків із проблеми дослідження;

– формування гіпотези, тобто наукового припущення, ймовірного висновку (висновків) із дослідження; під час дослідження гіпотезу іноді уточнюють і навіть змінюють;

– нагромадження і фіксація нових фактичних матеріалів із проблеми, практична, дослідна їх перевірка;

– теоретичне, аналітико – синтетичне оброблення здобутих даних, їх зіставлення, осмислення, групування, розкриття взаємозв’язків, узагальнення, формулювання наукових висновків, доведення або спростування гіпотези;

– оформлення результатів дослідження (написання наукового звіту, статті, брошури, монографії, інструктивних матеріалів тощо), їх пропаганда і впровадження у практику.

У процесі наукового педагогічного дослідження доводиться вивчати різні джерела, в яких зібрано матеріали щодо проблеми, над якою працюють.

Під час вивчення літературних джерел виявляють:

– основну ідею автора, його позицію з досліджуваної проблеми;

– найцікавіші та найцінніші здобутки автора;

– відмінність авторської позиції від традиційної, що нового вніс автор у вивчення проблеми; в чому він полемізує з іншими дослідниками;

– які ідеї автор особливо вдало аргументував, а які не мають належної доказовості;

– які ідеї, висновки, рекомендації викликають заперечення і чому;

– які основні питання не відображено в його праці;

– які аспекти проблеми потребують подальшого дослідження.

Вивчаючи досвід роботи вчителів, з’ясовують:

– що особливо успішно вдається здійснити вчителю, викладачу при вирішенні певної проблеми;

– які перешкоди вони зустрічають під час її вирішення;

– яких типових помилок припускаються вчитель, викладач у роботі;

– які основні причини їх труднощів і помилок;

– чи не пов’язані успіхи в роботі вчителя, викладача з надмірними їх зусиллями і витратами часу в якомусь одному напрямі роботи на шкоду іншим.

Методи науково-педагогічних досліджень.

У процесі науково-педагогічних досліджень використовують різноманітні методи.

Метод науково-педагогічного дослідження – шлях опанування психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об’єктивних закономірностей виховання і навчання.

Для конкретного педагогічного дослідження підбирають комплекс методів у такому поєднанні, яке дає змогу отримати різнобічні відомості про розвиток особистості, колективу або іншого об’єкта виховання чи навчання. Сукупність методів має забезпечити одночасно вивчення діяльності, спілкування і рівня знань особистості. Підібрані методи повинні відображати динаміку розвитку певних якостей особистості як у віковому плані, так і протягом певного проміжку часу. Важливо використовувати такі методи, за допомогою яких можна одержати відомості про учня з якомога більшої кількості джерел, від найкомпетентніших осіб, які постійно спілкуються з ним. Методи допомагають аналізувати не тільки розгортання процесу, його результати, а й умови, в яких він відбувається.

До методів науково-педагогічного дослідження належать методи педагогічного спостереження, бесіди, анкетування, педагогічного експерименту, рейтингу, вивчення документації, психолого-педагогічного тестування, соціометрії, аналізу результатів діяльності учня (студента), узагальнення незалежних характеристик, а також математичні та теоретичні методи.

Метод педагогічного спостереження. Реалізується він як спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. З огляду на особливості його суб’єкта і об’єкта розрізняють спостереження пряме й опосередковане, відкрите й закрите, а також самоспостереження. Здійснюючи спостереження, важливо мати його план, визначити термін, фіксувати результати, подбати, щоб було воно систематичним і тривалим.

Спостереження здебільшого використовують на перших етапах наукового дослідження педагогічної проблеми, зважаючи, що можливості його щодо прихованих явищ надто обмежені. Використання цього методу не дає змоги розкрити внутрішні процеси педагогічних явищ. Зафіксовані методом спостереження факти завжди мають відтінок суб’єктивності, і це обмежує його використання у педагогічних дослідженнях. Тому спостереження застосовують часто у поєднанні з іншими методами.

Метод бесіди. Особливістю його є пізнання педагогічних явищ через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Щоб бесіда була результативною, необхідно мати її план, основні й додаткові запитання, створити сприятливу атмосферу для відвертого обміну думками. Слід враховувати індивідуальні особливості співрозмовника та виявляти педагогічний такт. Бесіду протоколюють, результати її порівнюють з інформацією про особистість, отриманою за допомогою інших методів.

Різновидом бесіди є інтерв’ю. На відміну від бесіди, яку проводять у природній, невимушеній обстановці, під час інтерв’ю дослідник ставить у певній послідовності заздалегідь сформульовані запитання й фіксує відповіді на них. Використовуючи інтерв’ю, слід враховувати особливості різних типів респондентів (“несміливий”, “боязкий”, “балакучий”, “жартівник”, “суперечник”, “самовпевнений” та ін.). Результати інтерв’ю значною мірою залежать від того, наскільки продуманими і точними є запитання.

Метод анкетування. Полягає він у письмовому (іноді усному) опитуванні значної кількості учнів, студентів за певною схемою – анкетою або опитувальним листом. Анкетування дає змогу отримати інформацію про типовість певного педагогічного явища.

До анкети потрібно включати однозначні запитання, які найточніше характеризують явище, що вивчають, і дають надійну інформацію. Запитання можуть бути прямими (“чи подобається вам професія вчителя?”) і опосередкованими (“чи погоджуєтеся ви з думкою про те, що професія вчителя найкраща?”). Вони не повинні підказувати відповіді чи схиляти респондента до певної точки зору.

Анкети бувають закриті (з обмеженою кількістю варіантів відповідей, підібраних дослідником) і відкриті (дають змогу респонденту висловити власну думку). Перед анкетуванням потрібно перевірити ступінь розуміння запитань на невеликій аудиторії, вносячи за необхідності відповідні корективи.

Метод педагогічного експерименту. На практиці він реалізується як науковий дослід організації педагогічного процесу в точно фіксованих умовах. Забезпечує найдостовірніші результати у педагогічних дослідженнях.

Залежно від мети, яку передбачає експеримент, розрізняють:

– експеримент – констатацію, під час якого вивчають наявні педагогічні явища;

– експеримент – перевірку, коли перевіряють гіпотез; висунуту в процесі вивчення передового і масового досвіду освітніх закладів;

– творчий (формуючий) експеримент, у процесі якого фіксують нові педагогічні явища, створюють новим зміст, нові організаційні форми і методи навчання й виховання.

У будь-якому експерименті істотним є те, що він вносить до навчально-виховного процесу нові елементи з метою його вдосконалення. Окрім того, для всіх педагогічних експериментальних досліджень характерне те, що їх результати зіставляють зі звичайною, повсякденною педагогічною роботою. Тому в експерименті одна група є експериментальною – в ній апробують педагогічні новації, інші – контрольними. Порівняння рівня знань і вихованості в експериментальній і контрольних групах дає змогу робити висновки про ефективність педагогічних новацій.

Метод рейтингу. В основі його – оцінювання компетентними експертами окремих аспектів діяльності. При підборі експертів ураховують компетентність (знання сутності проблеми), креативність (здатність творчо виконувати завдання), позитивне ставлення до експертизи, відсутність схильності до конформізму (наявність власної думки і здатність обстоювати її), наукову об’єктивність, аналітичність і конструктивність мислення, самокритичність.

Під час аналізу отриманої інформації можна застосовувати метод рангових оцінок, коли виявлені фактори розміщуються за зростанням або спаданням ступеня їх вияву.

Метод вивчення документації. Базується на тому, що особові справи учнів, студентів, журнали, контрольні роботи, зошити з окремих дисциплін дають дослідникові об’єктивні дані, які характеризують їх індивідуальні особливості, ставлення до навчання, рівень засвоєння знань, сформованості вмінь та навичок.

Документація (загально шкільний план роботи, плани роботи предметних комісій, класних керівників, протоколи засідань педагогічної ради та ін.) дає змогу сформувати уявлення про стан навчально-виховної роботи загалом і окремих її ділянок зокрема.

Метод вивчення документації, як і інші методи науково-педагогічного дослідження, можна використовувати у навчальному закладі будь-якого типу, врахувавши при цьому специфічні умови його навчально-виховної діяльності та особливості контингенту вихованців.

Метод психолого-педагогічного тестування. Полягає у визначенні рівня знань, умінь або загальної інтелектуальної розвиненості учня за допомогою засобів тестування: карток, малюнків, задач – шарад, ребусів, кросвордів, запитань. Екзаменаційні білети також можна складати у формі тестів. Результати тестування визначають підрахуванням відсотків виконання тестів.

Метод соціометрії. Стрижнем його є вивчення структури і стилю взаємин у колективі (метод запозичено із соціології). Наприклад, учневі, студентові пропонують відповісти на запитання типу “З ким би ти хотів… (сидіти за однією партою, працювати поруч у майстерні, грати в одній команді та ін.)?”. На кожне запитання він водночас може дати кілька варіантів відповіді. За їх кількістю та характером визначають місце, роль і статус кожного члена колективу, наявність у ньому угруповань, їх лідерів. Отримані дані дають змогу моделювати внутріколективні стосунки: рівень згуртованості колективу, способи його впливу на кожного індивіда та ін.

Метод аналізу результатів діяльності учня (студента). Аналіз результатів різних видів діяльності (успішності, виконання громадських доручень, участі в конкурсах та ін.) допомагає скласти уявлення про особистість учня (студента) за реальними справами. На підставі вивчення, наприклад, виробів учня в майстерні можна зробити висновок про його акуратність, старанність у роботі. Виготовлені в технічних гуртках моделі свідчать про інтереси і нахили. Відповіді на заняттях характеризують пам’ять, мислення, уяву, погляди, переконання.

Метод узагальнення незалежних характеристик. Полягає в узагальненні відомостей про учнів (студентів), отриманих із різних джерел: від учителів, батьків, ровесників та ін.

При зіставленні незалежних характеристик деякі риси можуть не збігатися через необ’єктивність того, хто характеризує, поспішність, помилковість висновків. У такому разі з’ясовують причини розбіжностей, аналізують чинники, що зумовили їх. Розбіжності можливі й тоді, коли характеристики складали кілька разів через певні проміжки часу, протягом яких поведінка індивіда змінювалася.

Різновидом цього методу є метод “педагогічного консиліуму”. Він передбачає колективне обговорення результатів вивчення вихованості школярів (студентів), яке здійснюється за певною програмою і єдиними критеріями, колективну оцінку певних якостей особистості виявлення причин недостатньої сформованості певних рис особистості, колективне розроблення засобів подолання виявлених недоліків.

Математичні методи. Їх сутність полягає в описуванні педагогічних явищ за допомогою кількісних характеристик, а також у використанні кібернетичних моделей для визначення оптимальних умов управління процесом навчання і виховання. Застосування цих методів для відображення педагогічних явищ можливе за умов їх типовості, вимірюваності та масового характеру. До математичних методів належать методи реєстрування, ранжування і моделювання.

Метод реєстрування – виявлення певної якості в явищах даного класу та її обрахування за наявністю або відсутністю (наприклад, кількості скоєних учнем негативних вчинків).

Метод ранжування – розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця елемента у певній множині. Прикладом є складання списку учнів (студентів) залежно від рівня їх успішності та ін.

Метод моделювання полягає у створенні й дослідженні моделей.

Теоретичні методи. До них належать аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновок.

Аналіз і синтез є взаємопов’язаними і взаємозумовленими логічними методами наукового пізнання, що виникли на основі практичної діяльності людей. Якщо аналіз полягає у розчленуванні цілого на складові елементи (частини), то синтез – в об’єднанні частин у ціле.

Узагальнення – логічний процес переходу від одиничного до загального, від менш загального до більш загального знання. Воно є продуктом розумової діяльності, формою відображення загальних ознак і якостей дійсності.

Порівняння – розумова операція, за допомогою якої встановлюють схожість і відмінність між конкретними педагогічними явищами.

Висновок – одержане логічним шляхом із вихідних даних судження, яке містить нову чи додаткову інформацію.

Процес і результати науково-педагогічного дослідження фіксують різними способами. Для цього використовують певні типи документації: анкети; плани спостереження, здійснення педагогічних експериментів, втілення результатів дослідження у практику; магнітофонні записи; фотокартки; кінострічки; протоколи обговорення уроків, виховних заходів та ін.; конспекти опрацьованої літератури, архівних матеріалів; описи досвіду роботи навчальних та виховних закладів; статистичні дані; математичні обчислення.

Організація науково-педагогічних досліджень має велике значення як для педагогічної теорії, так і для педагогічної практики. До цієї справи слід залучати не тільки науковців, а й працівників освітніх закладів. Дослідником повинен бути кожен учитель, тільки тоді його праця стає творчою та ефективною.