Основні моделі людини в економічній науці – теоретичне відображення істотних рис і якостей людини економічної та людини соціальної в різних напрямах і школах соціологічної, передусім економічної, думки. Простежуючи концепцію людини в політичній економії, французький економіст Р. Барр виділяє три основні підходи: 1. Механістичний (полягає у порівнянні законів розвитку людини із законами, яким підпорядковуються гази, оскільки люди нібито відіграють в економічній теорії таку саму роль, як і молекули в кінетичній теорії. Особливістю такого
підходу є те, що він відкидає все суб’єктивне в людині). 2. Органічний (полягає у характеристиці суспільства з точки зору біології як великої істоти. Зокрема, фізіократи намагалися застосувати до обігу багатства закони Харвея про кругообіг у людському організмі, а Ж.- Б. Сей основними розділами суспільної економіки називав ті самі, що виділяються у фізіології людини і пов’язані з харчуванням, ростом та ін.). 3. Орієнтований на людину. Представники цього підходу слушно критикують попередні за ігнорування того факту, що суспільство і соціальні групи складаються з людей, наділених свідомістю, розумом і волею, а також
самобутності людського існування та діяльності. Водночас у межах цього напряму існують погляди, згідно з якими суспільство ототожнюється з сумою індивідів, відносин між ними. Першу економічну модель людини створила класична школа політичної економії, зокрема, А. Сміт (див. Класична політична економія). Це була атомістична модель, за якої ігнорувалися колективні й значною мірою суспільні цінності, вона домінувала за приватної (в т. ч. приватної капіталістичної та приватної трудової форм) власності, ринкових важелів саморегулювання економіки. Представники історичної школи пріоритетними вважали інтереси народу, нації, суспільства, а окремого індивіда розглядали лише як частинку такої спільноти. Атомістичну модель людини підтримували у XX ст., передусім представники неокласичного напряму, акцентуючи на споживанні економічних благ, некоректно абстрагуючись від колективних інтересів, моральних якостей людини, сповідуючи філософію індивідуалізму. Зокрема, Ф. Хаєк вважає, що це потрібно для того, щоб “люди звільнилися від інстинктів солідарності та співчуття”. Таку філософію Папа римський Іоанн Павло II 2001 назвав споживацьким матеріалізмом. Друга економічна модель людини розроблена представниками кейнсіанського напряму. Згідно з нею, людина прагне не лише до привласнення матеріальних благ, а й до збільшення вільного часу, престижної роботи тощо, їй властиві милосердя, альтруїзм, служіння колективу, суспільству та ін. Дж. Кейнс стверджував, що після того, як буде вирішено економічне питання і накопичення багатства не матиме вирішального значення, людство втратить традиційну мету. Проте “немає жодної країни і жодного народу, які б без остраху чекали настання ери достатку”. Підстава для такого висновку – в країнах із економікою, що швидко розвивається, спостерігається вищий відсоток самогубств. Проте капіталізм, на думку Ч. Хенді (США), “хоч яких би успіхів він досяг, ніколи не зможе дати вичерпну відповідь на запитання “навіщо ми живемо”. Необхідне нове розуміння сутності життя. У зв’язку з цим учені Стенфордського дослідного інституту розробили три основні типи людини: 1) ті, хто зайнятий пошуком засобів до існування; 2) зорієнтовані на зовнішній світ (тобто на піклування про інших людей); 3) зорієнтовані на внутрішній світ (здатні формувати власні цінності й ставити мету, зокрема виявляти свої таланти і переконання). Отже, закономірністю розвитку особи є перехід від першого типу до другого, а від нього – до третього. На думку відомого американського економіста Л. Туроу, проблеми гармонійного розвитку особистості капіталізм не може розв’язати через те, що “створює величезну нерівність між доходами і багатством”, яка є значно більшою, ніж “різниця між коефіцієнтом людських здібностей і талантів”. Цей висновок водночас можна вважати визнанням експлуатації при капіталізмі. Туроу також стверджує, що “з історичної точки зору середній клас був створений демократичними урядами, а не ринком”. Водночас він наголошує, що важливо не перейти фатальну межу. Розглядаючи біосоціальну модель людини, Туроу відносить людей до виду істот, які живуть не поодинці, а групами, вважає, що для того, щоб суспільство було досконалішим у майбутньому, молоді слід прищепити “правильні соціальні цінності”. Цілком виправданою є, на його думку, зміна у соціальній свідомості: якщо 1964 2
9% населення США вважали, що управління країною здійснюється в інтересах багатих, то 1992 такої думки дотримувались вже понад 80%. Таких поглядів дотримується і Дж. Гелбрейт (США), підкреслюючи, що “немала частина доходів і багатства дістається людям без достатнього або взагалі без будь-якого соціального обгрунтування…” Цей напрям (захист інтересів багатих) забезпечує, на його думку, сама соціальна структура, а найголовніше – розподіл влади.
