Видимі зоряні величини
§13. Фізичні характеристики зір
2. Видимі зоряні величини
Уперше термін “зоряна величина” був уведений для визначення яскравості зір грецьким астрономом Гіппархом у II ст. до н. е. Тоді астрономи вважали, що зорі розміщені на однаковій відстані від Землі, тому яскравість залежить від розмірів цих світил. Зараз ми знаємо, що зорі навіть в одному сузір’ї розташовуються на різних відстанях (рис. 2.2), тому видима зоряна величина визначає тільки деяку кількість енергії, яку реєструє наше око за певний проміжок часу. Гіппарх розділив усі
(13.4)
Видима зоряна величина т визначає кількість
Рівняння (13.4) називають формулою Погсона. Яскравість Е фактично визначає освітленість, яку створюють зорі на поверхні Землі
Рис. 13.2. Зорі поблизу Полярної, що використовують як стандарт для визначення видимих зоряних величин
Тому величину Е можна вимірювати люксами – одиницями освітленості, які застосовують у курсі фізики. Згідно з формулою (13.4), якщо різниця зоряних величин двох світил дорівнює одиниці, то відношення блиску буде ~ 2,512.
Для визначення видимих зоряних величин небесних світил астрономи взяли за стандарт так званий північний полярний ряд – це 96 зір навколо північного полюса світу. Найяскравіша серед них – Полярна має зоряну величину т = +2п (рис. 13.2). Відносно цього стандарту найслабкіші зорі, які ще можна побачити неозброєним оком, мають зоряну величину +6m, у бінокль видно зорі до +8m, у шкільний телескоп видно світила до +11m, а за допомогою найбільших телескопів сучасними методами можна зареєструвати слабкі галактики до +28п. Дуже яскраві небесні світила мають від’ємну зоряну величину. Наприклад, найяскравіша зоря нашого неба Сіріус має видиму зоряну величину m = -1,6m для найяскравішої планети Венери m=-4,5m а для Сонця m = -26,7m.
