Закони розвитку ринку робочої сили (в т. ч. ринку праці) – внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між прогресом речових факторів виробництва і техніко – економічних відносин, з одного боку, й відносним скороченням попиту на робочу силу передусім у сфері матеріального виробництва та посиленням державного і наддержавного регулювання даного ринку. До таких законів відносять: 1) поступове (але хвилеподібне) наростаюче перевищення пропозиції робочої сили над її попитом; 2) скорочення ринку робочої сили у сфері матеріального виробництва
та зростання у сфері нематеріального виробництва; 3) послаблення ринкових важелів регулювання ринку робочої сили та посилення державних і наддержавних, що виявляється у зростанні державних виплат на підготовку робочої сили; регулюванні зайнятості та ін.; 4) звуження сфери ринку простої, здебільшого фізичної робочої сили та збільшення інтелектуально та інформаційно насиченої робочої сили; 5) стрибкоподібне зростання чисельності професій, спеціальностей і видів робіт, які пропонуються на ринку, що пов’язано з динамічним розвитком одиничного поділу праці (так, якщо наприкінці 30-х років XX ст. їх налічувалося до 40 тис., то наприкінці століття майже 8 млн.) та інші.