Котирування іноземних валют – визначення офіційними державними органами (переважно національними банками) ціни іноземної валюти, пропорцій її обміну на валюту певної країни. Здійснюється уповноваженими державними установами або спеціальними органами. Офіційні К. і. в. публікуються в періодичних виданнях. У ринковому К. і. в. комерційних банків визначають курс продавця (за яким банки продають валюту) і курс покупця (за яким банки купують валюту). При цьому вказують різні умови й терміни (наявні – “спот”, термінові – “форвард”).
Повне К. і. в. – курси (ціни) покупця і продавця, згідно з якими відбуваються продаж-купівля іноземної валюти. Різниця (маржа) між курсами – джерело доходу котирувальника, з якого покриваються витрати на здійснення цієї операції. Розрізняють пряме і непряме К. і. в. Пряме – вираження іноземної валюти у певній кількості національної валюти. Непряме – прирівнювання національної валюти до певної кількості будь-яких іноземних валют. Існує також К. і. в. тверде (здійснюється орієнтовно щодо домовленості й не є обов’язковим для котирувальника). Ціна іноземної валюти залежить від купівельної спроможності різних
національних валют, співвідношення попиту і пропозиції на них, економічної та політичної кон’юнктури й інших факторів. Купівельна спроможність (сила) валюти – сукупність товарів і послуг, які можна придбати за грошову одиницю порівняно з базовим періодом. Співвідношення купівельної спроможності валют щодо певної групи товарів двох країн визначає паритет купівельної спроможності. Реального механізму К. і. в. в Україні, інших державах СНД наприкінці 90-х XX ст. ще не було. Воно здійснювалося за біржовим курсом, який не відображає купівельної спроможності валют.
