Нагромадження грошового капіталу – нагромадження капіталу у грошовій і матеріальній формах, яке забезпечує рух позичкового капіталу і визначається як різниця між поточними доходами та не інвестиційними витратами. Н. г. к. також розглядається як еквівалент реального нагромадження, як приріст грошового капіталу і як збільшення фіктивного капіталу у грошовій формі. Ці основні складові Н. г. к. є водночас різними сторонами процесу формування і розвитку позичкового капіталу, який здійснюється під час його кругообороту та обороту. Н. г. к. у
матеріальній формі відбувається тоді, коли частина грошового капіталу трансформується у продуктивний капітал. Водночас нагромадження позичкового капіталу не збігається з рухом реального нагромадження, оскільки лише частина такого капіталу використовується для фінансування інвестицій та ін. Основними джерелами Н. г. к. є: 1) нагромадження у грошовій формі тимчасово вільних ресурсів промислових підприємств, фірм і компаній (ця частка у розвинених країнах становить бл. 20% такого нагромадження); 2) фінансові ресурси держави, тобто різниця між доходами і витратами всіх ланок держави (на них нині припадає бл. 10% Н. г. к.); 3)заощадження
населення, на які припадає майже 70% Н. г. к. Основними формами нагромадження є вклади в кредитну систему, придбання цінних паперів і вклади у страхові компанії. Водночас населення, крім перелічених форм, використовує вклади в банках та ощадних касах, у спеціалізовані кредитні установи, у страхові компанії, у цінні папери з фіксованим відсотком (передусім облігації), а також вкладення в акції. Так, у Німеччині наприкінці 90-х XX ст. частка ощадних вкладів населення становила 27%, у страхові внески – 20%, у цінні папери – 8%, термінові вклади – 12%, вклади до запитання – 8%, в акції – 6%, вклади в будівельні компанії – бл. 4%. В Україні абсолютно переважають ощадні вклади.
