Відсоток позичковий – частка доходу, яку позичальник віддає кредиторові за користування грішми або матеріальними цінностями. Якщо позичальником є функціонуючий капіталіст, він повертає кредиторові (позичковому капіталістові) частину свого прибутку за тимчасове користування позичковим капіталом. Останній у цьому випадку виступає як своєрідний товар, що має специфічну (додаткову) споживну вартість. В. п. начебто є ціною грошового капіталу як товару. Але В. п. оплачує не вартість позичкового капіталу, а його споживну вартість, вартість права
застосовувати як капітал гроші, що тимчасово відчужуються в позичкового капіталіста. Джерелом В. п. є насамперед використання функціонуючим капіталістом грошового капіталу у процесі створення додаткової вартості як найманими працівниками, так і управлінською працею самого підприємця, менеджерами. Іншим джерелом відсотка є праця банківських службовців, які забезпечують рух капіталу (акумулюють вільні кошти і надають їх у користування юридичним і фізичним особам). Важливо, щоб цей рух здійснювався відповідно до реальних потреб суспільного відтворення та законів грошового обігу. Сутність В. п. повніше використовується
у виконуваних ним функціях. Основними функціями В. п. є розподільча (пов’язана з розподілом прибутку, отриманого позичальником від використання позичкового капіталу на відсоток і підприємницький дохід) і збереження позичкового капіталу (передбачає повернення від позичальника до кредитора сум, не менших від тих, що були надані кредитором у тимчасове користування позичальникові, а її виконання є надзвичайно важливим за значної інфляції та гіперінфляції). Розмір В. п. визначається нормою відсотка, яка характеризується відношенням суми грошей, які виплачують у формі відсотка, до суми грошей, які віддають у позику; або відношенням суми річного доходу, одержуваного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позику і помноженого на 100. На норму В. п. впливають також товарно-грошова збалансованість виробництва, співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави, темпи інфляції, сезонність умов виробництва та реалізації продукції тощо. Так, фактор ризику впливає на розмір В. п., але не є його єдиним визначальним фактором, як це стверджує багато західних економістів. Ринкова норма В. п. встановлюється в певний період промислового циклу (кризи, депресії, пожвавлення та піднесення) залежно від попиту і пропозиції на позичковий капітал тощо. Середня норма В. п. встановлюється на весь період промислового циклу і відображає довготермінову динаміку відсотка. Згідно з прогнозами Маркса, норма В. п. має тенденцію до зниження, що зумовлено дією закону тенденції норми прибутку до зниження, зростанням обсягів грошового капіталу, розвитком кредитної системи та іншими чинниками. Проте практика США у 1953 – 1990 не підтвердила висновок Маркса і значною мірою розходиться з динамікою норми прибутку. Так, якщо норма В. п. у США за повоєнний період зростала (виняток становили 1986 – 1990), то норма прибутку за цей час зменшувалася.
