Резервні вимоги – засіб економічної реалізації грошово-кредитних інструментів НБУ, полягає у встановленні нормативу зберігання коштів комерційних банків на спеціальних рахунках і визначенні мінімальної величини залишків коштів на них. Р. в. загалом – частина резервів комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, яку вони зобов’язані тримати на рахунках у центральному банку. Р. в. виконують дві основні функції: 1) забезпечують зобов’язання комерційних банків за депозитами їхніх клієнтів; 2) регулюють обсяг грошової
маси в країні завдяки їхньому впливу на можливість комерційних банків здійснювати активні операції та депозитну емісію. У розвинених країнах Р. в. диференційовані за видами та розмірами банківських вкладів. Кошти, які перевищують P. e., банки можуть використовувати для надання позик, з огляду на це зміна Р. в. впливає на можливість банків надавати кредити і створювати безготівкові гроші. Зміна Р. в. призводить до змін у кожному з банків: кошти, переходячи з банку в банк, зменшуються на величину P. a., спостерігається “ланцюгова реакція” банківської системи. Для визначення впливу Р. в. на утворення безготівкових грошей у банківській системі використовують грошовий мультиплікатор (М) М = 1/норма резерву (див. Грошовий мультиплікатор).
