Кооперація кредитна – система відносин економічної власності між членами кредитної спілки з приводу формування спільної кооперативної власності та її використання для надання фінансової допомоги. Таке визначення характеризує тип кредитних спілок, власність яких формується з пайових внесків їхніх членів, що найбільшою мірою відповідає принципам діяльності народних банків. У разі формування кооперативної власності спілки на основі отримання довготермінових кредитів з державних або комерційних банків ще одним елементом політекономічного
визначення К. к. стають відносини власності між кредитною спілкою як фізичною особою та її кредиторами щодо надання позики і сплати відсотків за неї (так звані сільські каси). За сучасних умов відносини економічної власності в межах К. к. у деяких розвинених країнах світу охоплюють значний сегмент системи фінансово-кредитних відносин (до 25% за обсягами активів в окремих розвинених країнах), що розвиваються між різними ланками кредитної кооперативної системи на національному (між банками місцевого, регіонального та центрального рівнів) та інтернаціональному рівнях (у разі діяльності філіалів центрального кооперативного
банку в багатьох фінансових центрах світу). Юридичними аспектами відносин власності у “сільських касах” було забезпечення зобов’язань кредитного товариства всім особистим майном його членів (солідарна відповідальність за борги), заборона вступу до інших аналогічних товариств, зобов’язання цільового використання кредитів (за цим стежило правління товариства, яке працювало на громадських засадах), спільне рівноправне володіння та управління кредитними ресурсами (виражалося в наявності лише одного голосу у члена товариства незалежно від розмірів пайового внеску) та ін. К. к. фінансово-кредитного типу може поступово поширювати сферу своєї діяльності на торгівлю (закуповувати засоби виробництва для своїх членів, продавати вироблені ними товари тощо). У кредитних спілках другого типу (народні банки) відносини економічної власності формуються у процесі внесення пайових внесків членами кооперативу, позикових відсотків, субсидій держави, ощадних вкладів, виплати дивідендів, а також надання кредитів, оплати праці членів правління. Тому організаційно-правовою формою таких спілок є акціонерні товариства, члени якого несуть обмежену відповідальність за зобов’язаннями товариства (у разі збиткової діяльності вони відповідають лише розмірами своїх вкладів). Демократичний характер розвитку кредитних спілок обох типів полягає передусім у наданні їхнім членам дешевих кредитів. Крім таких операцій, К. к. закуповують за цінами, нижчими від ринкових, засоби виробництва, вигідніше продають вироблену ними продукцію (без посередників), надають фінансову взаємодопомогу тощо. Організаційно-фінансовими центрами К. к. є здебільшого кооперативні банки. У другій половині 90-х XX ст. К. к. існували в більш як 100 країнах світу й налічували до 900 тис. фінансово-кредитних установ, членами яких були понад 500 млн осіб. У країнах ЄС сукупні активи кооперативних банків наприкінці 90-х становили майже 1750 млрд євро, сукупні депозити – понад 1150 млрд, сума виданих кредитів – 950 млрд євро. Найбільша їх частка у Франції (36%), Австрії (31%), Німеччині (21%), в Іспанії (8%); частки ощадних кас на цьому ринку становили відповідно 14, 32, 41, 44%. В Україні на початку 2003 була 821 кредитна спілка зі 100 тис. членів, але сума наданих ними кредитів була незначною – близько 65 млн грн. Це зумовлено існуванням спекулятивних фінансових трастів, зубожінням населення, відсутністю надійної правової бази і державної підтримки тощо.
