Законодавство антимонопольне – складна, розгалужена мережа законів, судових рішень, а також система заходів, спрямована на регулювання дій фірм, корпорацій на ринку щодо обмеження і усунення монопольних структур, боротьби з монополізмом та відсікання тих фірм, які порушують права споживачів і виробників. Його основи були закладені наприкінці XIX – на початку XX століття. З прийняттям антитрестівських законів у США (Закон Шермана 1890 p., Закон Клейтона 1914 p., Закон про федеральну Торгову Комісію 1914 p., Закон Селлера – Кефовера 1950 р.,) З. а. стало
важливим елементом регулювання економіки після другої світової війни. У ньому визначаються поняття монополії, форми її прояву і встановлюються санкції за. зловживання панівним становищем на ринку. Одне з головних завдань З а. – протидія об’єднанню різних компаній, якщо внаслідок цього виникають бар’єри, труднощі для розвитку конкуренції. Це законодавство спрямоване не проти великого виробництва як такого, а проти монополістичних тенденцій диктату і застою. Воно забороняє недобросовісні методи конкуренції, використання торгової марки іншої фірми без її згоди, а також реклами, яка неадекватно описує товар
і дезінформує покупця; різке зниження цін нижче витрат виробництва з метою витіснення конкурентів з ринку і т. д. З а. передбачає широку систему заходів і санкцій; можливі навіть примусові розукрупнення корпорацій; використовуються і фінансові санкції; відповідальність у найрізноманітніших формах аж до кримінальної. Дієвість З. а. залежить від рішучості, з якою уряд проводить його в життя, і від того, як закон інтерпретується судами. В Україні антимонопольна діяльність регулюється Законом України ” Про антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 р.
