Фактори економічного прогресу – окремі елементи економічного способу виробництва, які створюють або сприяють створенню споживних вартостей, виникненню нової продуктивної сили, але не мають фізичної продуктивності, не створюють вартість (а отже, додаткову вартість). Такими елементами є речові фактори виробництва: засоби виробництва (або капітал, за термінологією західних економістів), земля, знання, інформація, наука, географічне середовище тощо, а також суб’єктивно-психологічні фактори: ризику, утримування, недоспоживання. Наведене
визначення не стосується людини (або робочої сили як її складової), яка є особистим фактором виробництва, а її праця – джерелом вартості. Французький економіст Ж.-Б. Сей трьома основними факторами виробництва (концепція трьох факторів виробництва) називав працю, землю і капітал. Автор суб’єктивно-психологічної концепції Ф. е. п. англійський економіст В. Сеніор джерелом прибутку вважав утримання капіталіста від проїдання свого капіталу, від витрачання його на особисте споживання А. Маршалл виділив п’ятий Ф. е. п. – діяльність підприємця з організації виробництва, яка приносить платню управляючому виробництвом.
Американський економіст Й. Шумпетер головним джерелом прибутку вважав здійснення підприємцем нових комбінацій щодо техніки й технології, створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини тощо. Окремими Ф. е. п. на сучасному етапі є також інформація, час. З огляду на це розрізняють Ф. е. п. і джерела вартості, зокрема додаткової. Єдиним джерелом вартості є праця в усіх її різновидах (проста і складна, фізична і розумова, управлінська і виконавська та ін.), а засоби виробництва та інші речові Ф. е. п. сприяють створенню вартості, але самі її не створюють, їхня вартість лише переноситься на новостворений продукт конкретною працею найманого робітника (див. Капітал), наприклад, працею токаря на деталь, яку він виготовляє, поступово й частково переноситься вартість токарного верстата. Фізичної продуктивності (здатності самим створювати частину доходу) засоби виробництва не мають. Так, Ф. Махлуп, зокрема, не вважає землю як безкоштовний дар природи капіталом – капіталом є витрати на поліпшення її якості (ще точніше – праця людей, спрямована на поліпшення якості землі). Сучасна система продуктивних сил охоплює також форми і методи організації праці, науку, використовувані людьми сили природи та інформацію. Не самі перелічені фактори є джерелом певної частини національного доходу або додаткової вартості зокрема, а праця відповідної кількості людей у сфері науки, інформаційного забезпечення, щодо вдосконалення форм і методів організації праці, використання нових сил природи (наприклад, ядерної, термоядерної, сонячної енергії). Слід також враховувати такий важливий фактор, як виникнення нової продуктивної сили у процесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, комплексний вплив усіх факторів зростання продуктивності праці, що зумовлює синергічний ефект – нову якість у процесі системної взаємодії в межах складної органічної системи, яка на поверхні явищ може розглядатись окремими суб’єктами економічних відносин (як і багатьма науковцями) як фізична продуктивність самих засобів виробництва або як плата за ризик. Із ускладненням системи продуктивних сил, появою в ній нових елементів синергічний ефект від їх комплексної взаємодії зростає. Ця об’єктивна закономірність може набувати химерних форм у свідомості учасників виробництва, у суб’єктів різних форм власності й породжувати концепції про вплив нових факторів виробництва, нові джерела вартості.
