Право підприємницьке в Україні – комплекс базових законів і нормативно-правових актів, які гарантують підприємницьку діяльність. У ст. 6 Закону України “Про власність” задекларовано право власника використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності, а власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому порядку підприємство чи організацію, які є юридичними особами. В ній також зазначається, що результати господарського використання майна (виробленої продукції, державних доходів) належать
власникові нього майна. Здійснюючи право власності (ст. 4 цього Закону), власник має право використовувати майно в господарській та іншій не забороненій законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Важливий пункт цієї статті – невтручання (безпосереднє) держави в господарську діяльність суб’єктів права власності. Власник зобов’язаний не заподіювати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів інших громадян, юридичних осіб і держави, дотримуватися моральних засад суспільства. Використовуючи працю інших громадян на договірній
основі, згідно зі ст. 5 Закону України “Про власність”, “власник зобов’язаний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом”. Закон України “Про власність” визначає об’єкти права приватної, колективної, загальнодержавної та комунальної власності, а також суб’єктів цих форм власності. Зокрема, у колективній формі власності зафіксовано об’єкти права власності колективу орендарів, колективного підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, господарського товариства, господарського об’єднання, професійних спілок, політичних партій та ін. Важливе місце в цьому Законі відведено захисту права власності, класифікації випадків позбавлення права власності, відповідальності державних органів за втручання у здійснення власником його правомочностей тощо. У ст. 4 Закону “Про підприємництво” наведено перелік обмежень у здійсненні підприємницької діяльності, принципи такої діяльності (ст. 5); вільний вибір діяльності, залучення на добровільних засадах до цієї діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян, самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства, вільний найм працівників, залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, не заборонених або не обмежених законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд. У ст. 9 зазначається, що “при укладанні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов’язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в країні мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування відповідно до чинного законодавства”. Держава гарантує рівні права усім організаційним формам підприємницької діяльності, створює “рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів”. Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використаного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України. Збитки, заподіяні підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються йому відповідно до чинного законодавства. Закон України “Про підприємництво” зобов’язує державу надавати для здійснення підприємницької діяльності земельні ділянки, різні види державного майна, сприяти матеріально-технічному забезпеченню та інформаційному обслуговуванню підприємців, підготовці й перепідготовці кадрів, здійснювати первісне облаштування не освоєних територій об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури з продажем або наданням їх у кредит, стимулювати за допомогою економічних важелів модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг, надавати цільові кредити та ін. Держава також законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підпр
иємцями, захищає споживачів від несумлінної конкуренції та монополізму. Окремий розділ Закону “Про підприємництво” присвячений визначенню загальних принципів управління підприємством, ролі трудового колективу та його самоврядуванню, правам і обов’язкам керівництва підприємства, змісту колективного договору. В розділі VI Закону “Про підприємництво” описані порядок використання прибутку, отримання й розмірів трудових доходів найманих працівників, механізм планування діяльності підприємства, економічні відносини між підприємствами, порядок забезпечення засобами виробництва та реалізації продукції, встановлення цін і механізмів ціноутворення, фінансово-кредитні відносини між підприємствами, з одного боку, банківськими установами та бюджетом – з іншого, а також зовнішньоекономічна та соціальна діяльність підприємства тощо. У заключному розділі Закону описано механізм ліквідації та організації підприємства (див. Механізм банкрутства підприємства (фірми)). В Законі України “Про господарські товариства” дано всебічну правову регламентацію різних сторін діяльності господарських товариств (установчих документів, реєстрації, прав і обов’язків учасників, власності на майно підприємства тощо), характеризуються особливості такої діяльності окремих видів товариств (акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного товариства, командитного товариства). Крім того, підприємець повинен стежити за доповненнями до цих та інших законів щодо підприємницької діяльності, законів про оподаткування та -. Проте значна кількість цих прав, передусім щодо малого підприємства і прав найманих працівників, не забезпечується.
